Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 32

Влада обережно перенесли до будинка шамана — дерев’яної хижі. Просто ця споруда виглядала “капітальнішою” за інші — “будинок”. Він мовчки спостерігав, як невисокий худенький чоловік вітався із Степаном, обіймаючи його. Степан довго говорив із шаманом. Він розповів йому все, що почув від Фурії. Розповів про те, що сталось у таборі тутсі. Шаман похвалив його за правильний вчинок. Зроблене добро — завжди повертається. Розпитав чому сумне серце… Степан розповів про Лору. 

Шаман слухав свого білого знайомого і змішував якесь зілля, час від часу підходячи до Громова і зазираючи йому то в очі, то в рота. Влад слухняно пив і їв все, що йому давав Уасса. Невдовзі — заснув, а коли прокинувся, то почувався значно краще.

На місці укусу була рана, котра гноїлася і ніяк не загоювалася. Шаман мастив її якимись своїми зіллями, і вже згодом Влад відчув ефект від такого лікування. Уасса йому і справді сподобався. Чи тому, що його дії дійсно допомагали Громову одужати, чи тому що цей чоловік був дуже живим. І живучи у таких примітивних умовах, не маючи доступу до благ цивілізації — Уасса радів життю і допомагав іншим. Влад навіть пропонував йому переїхати до Росії і відкрити свою клініку нетрадиційної медицини — шаман сміявся і відмовлявся.

Степан багато часу проводив з шаманом. Чоловік слухав його, давав поради. Хвалив Степана, що заради друга і дівчини він пішов на цю угоду, однак радив не ображати її закохане серце. Бути до Лори дуже уважним і обережним. Пам’ятати, що слова можуть робити боляче. Можуть просто випалити душу і вбити… Казав, що другу варто було б сказати, що він робить для нього… щоб той не був дуже самовпевненим… але так би вчинив він, а Степан — хай вирішує сам.

У селищі шамана Влад і Степан пробули шість днів. Загалом їхня “прогулянка”, котра мала тривати три дні — розтягнулася на десять. Попрощавшись із шаманом і жителями селища, Степан з Громовим поїхали нарешті до пункту “Б”. Прибувши на місце, Степан увімкнув маяк, повернувши на місце батарейку. Отримавши координати, того ж вечора за ними прибув борт. Фурія прилетіла особисто. Вона шипіла від люті і хапала Степана за грудки, не зважаючи навіть на Громова, котрий захищав свого гіда.

Вранці Степан подзвонив бабусі і повідомив, що з ним — все гаразд, що у них зламалась машина у джунглях, тому виникла затримка. Все у нього добре, але приїде до України він аж під Новий рік. Не раніше. Запитав, які у неї новини. Та ніяких. Ото тільки приїздили дивні чоловіки, щось шукали та й поїхали. А так — все добре. Просила дзвонити частіше. Про Лору не сказала ні слова, а він не запитав.

Щаслива Хризонівна побігла до Ніни і повідомила сусідку, що онук таки живий і з ним все добре. Коли ближче до обіду Лариса прийшла робити їй уколи — сухим тоном повідомила, що Степан дзвонив. Все добре. Ламалася машина. Буде під Новий рік. “Про тебе не питав”.

Лора і не сподівалася, що запитає. Поруч могла бути Фурія. 

Фурія і справді була. Вона повідомила Степану, що 26 червня (1998 року) при таємничих обставинах, біля узбережжя Кот-д’Івуару, під час виконання місії зазнав катастрофи літак ООН, у якому загинули ряд керівників миротворчої місії. Степан почув це як — ПОЧАЛОСЯ.

Коментарі з Facebook