Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 28

Почалася весна. День народження Тоня святкувала лише з Бакеро…

На 8 березня Хризонівна, котра вже почала звикатися з думкою, що Лора таки стане дружиною Степана, запросила Ларису і її родину всім разом пообідати. Запросила ще Ніну з Андрієм, щоб “розчинити“ Ільченків і хоч атмосфера за столом спочатку була дещо напруженою, її розрядила новина від сусідів — Ніна Григорівна чекає на дитину і вони вирішили розписатися… Хризонівна вітала сусідку, почала говорити, що теж сподівається на правнуків, на що Степан усміхнувся і сказав, що не варто плекати марних надій. Нікого не буде. Бабуся не розуміючи поглянула на онука.

— Як то не буде?..

— Я не хочу дітей.

— Та рано їм ще, які діти? — спробувала зняти напругу Ніна.

— Рано чи пізно — різниці нема. Дітей не буде, — відчеканив Степан.

— У когось з вас проблеми зі здоров’ям? — запитала здивовано Людмила Василівна.

— Ні. І у Лори і в мене зі здоров’ям все гаразд.

— Що ж то за родина, коли нема дітей?— не заспокоювалася Хризонівна.

— Нормальна родина, — відмахнувся Степан.

Всі перезирнулись і ніхто не наважився розвивати цю тему далі. Тетяна лише поглядала на Лору, котра не піднімала очей від тарілки. Вона сподівалась, що з часом Степан передумає… Для їхньої матері така позиція майбутнього зятя стала несподіванкою, але вона теж сподівалася, що він передумає…

Кожен на щось сподівався.

Лора потихеньку приглядала моделі весільних суконь. Вона заходила в різні салони то з Оленою Пилявець, то з Тонею. Остання звістку про вагітність матері прийняла як страшний злочин. Не хотіла про це ні чути, ні говорити… і весь час щебетала про пропозицію, котру отримав Бакеро — робота в казино в Англії. У квітні поїде туди сам, подивиться що до чого, а потім вирішить. І сказав, що вона поїде З НИМ.

Степан замовив обручки і з кінця березня вони лежали готові у шафі, чекаючи свого часу. Лариса іноді діставала їх і розглядала — дуже гарні, утворені з трьох різних кілець — білого, жовтого і червоного золота, котрі розміщувались одне над одним і були з’єднані між собою.

У травні третій курс фельдшерів мав виходити на практику на підстанції швидкої допомоги міста Києва. Ще у квітні був наданий перелік підстанцій з адресами, зразки щоденників практики, і студенти дивились кому куди зручніше буде їхати. Лора обрала підстанцію №6 на вулиці Зоологічній. Там поруч метро КПІ і Тоня. Лора з нетерпінням чекала закінчення травневих свят, щоб вийти на практику.

ЇЇ маленькі фікуси виросли більше ніж удвічі, поєднуючись і переплітаючись між собою. Степан жартома називав їх “ДНК”. І коли Лора на щось не погоджувалася, він навіть говорив з рослинами, жаліючись фікусам на дівчину.

Однією з причин скарг фікусам була подія, призначена також на травень. Подія, яка трошки страшила Лору. Їхні запрошення вже більше тижня були закріплені магнітиком до холодильника — 1 травня 1998 року прем’єрою “Титаніка” відкривався перший кінотеатр із мережі “Кінопалац”, у Києві, за адресою вулиця Інститутська,1.

Лора навіть не уявляла масштабу події, але від того, що Степан дуже прискіпливо обирав для неї сукню — вона цієї події вже боялася.

Відкриття Кінопалацу стало визначною подією у культурному житті не лише столиці, а і країни.

(Засновник мережі кінотеатрів, Батрух Богдан — український кінопродюсер, кінодистриб’ютор, кіноексперт та меценат. Один з тих небагатьох людей, завдяки котрим став можливий дубляж іноземних фільмів українською мовою).

На перегляд запросили мерів міст, керівників кінотеатрів, акторів, журналістів… Видовище вражало, оскільки система обладнання Dolby Digital Surround EX була новою й незвичною. І хоч публіка була досить заможна і відома — Лору найбільше вразив фільм… Особливо момент, коли Роуз опускають на шлюпці, вона дивиться вгору на Джека, а над ним вибухають салюти. Дежавю. Так само вибухали квіти салютів, коли Степан зустрічав її з тролейбуса біля Куренівського парку восени…

Водночас фільм Лору дуже засмутив. Гарний, видовищний, але… Вона м’яла руку Степана і плакала, не стримуючи сліз. Добре, що косметика стійка…

Коментарі з Facebook