Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 28

Степан не хотів несподіванок під час відпочинку, тому обрав затоку Наама-Бей. Вона вважається не такою вітряною і найпорядкованішою частиною Шарм-еш-Шейху з готелями різних рівнів зірковості (його вибір припав на Royal Holiday Beach Resort & Casino 5* Готель в арабському стилі з великою зеленою територією. Побудований в 1994 році. Загальна площа готелю становить близько 7500 квадратних метрів). В районі затоки також були торгові лавки, різноманітні заклади з ароматними кальянами, гучними барами і клубами. Піти було куди, але вони переважно були в номері, пляжі чи басейні, рідко покидаючи територію готелю. Але коли виходили… Лорі подобалось, що більшість територій затоки — природоохоронна зона, що купатись доводилось у спеціальному взутті і у воду заходити по понтону. В цьому щось було.

Їздили на екскурсію до пірамід. Лорі дуже сподобалось. Їй все подобалось: і піраміди, і верблюди, і шумні лотки, і пальми, і корали, і дайвінг… Вона була щаслива. І так, Степан був правий — мандрувати їй подобалося. З ним.

Новий Рік зустрічали в готельному номері, вдвох. Хоча були варіанти куди піти — хотілося побути наодинці. Степан подарував Лорі ще одну каблучку — без діаманту, золоту, схожу на віяло, що огортало фалангу. На ліву руку, “для симетрії”. У неї не було для нього подарунку, на що він зауважив, що вона сама як подарунок. Подарунок Долі. Це був тільки їхній час. Вони кохалися, годували одне одного різними східними смаколиками, цілувалися, обіймалися, знову кохались і просто насолоджувались один одним та часом разом…

— Чому ти ніколи нічого не кажеш про свої почуття?.. — запитала Лариса, втомлено вмостивши голову йому на груди і зазирнувши в очі.

— Мені важко сформулювати те, що я відчуваю…

— А ти просто кажи, що думаєш…

— Просто казати? Тоді слухай: мені з тобою добре. Спокійно. Мені подобається як ти посміхаєшся, як говориш, як цілуєш… — Степан усміхнувся і провів пальцями по її губах, — подобається, як ти готуєш їжу, як бурчиш на мене, коли я тебе відволікаю від навчання. Ти буваєш непередбачувана, і це добре. Не дає геть розслабитися. Ти маєш свої уявлення про життя і не намагаєшся підлаштовуватися під мене. ЦЕ мені дуже подобається в тобі. Ще… ти надійна, але, часом, буваєш вперта.

— Степане… — Лора насупила брови.

— Що? Ти ж просила. Кажу, що думаю, — він засміявся, — мені це дуже подобається в тобі. Ще ти не істериш і спокійно сприймаєш різну важку інформацію. Ти не мовчиш, якщо тобі щось дуже не подобається, а як просто незадоволена — ти тоді пихтих і сопеш.

Лора усміхнулася. Вона часто прикушує свій язик, намагаючись змовчати… і Степан про це, виявляється, знає…

— Я часто думаю, що б зробила і сказала ти, якби опинилася на моєму місці? Ти особлива. Ти надихаєш мене на різні дії і зміни. І я дуже хочу, щоб ти була щасливою.

Ти робиш мене щасливою.

— А ти мене…

— Ти щасливий? — Лора підняла голову.

— Так, Наядо. І от скажи: де я лазив весь цей час?..

— Останнім часом, мабуть, у Африці, — Лариса усміхнулася, — а до того я була ще неповнолітньою.

— У Африці, — Степан став серйозним.

— У тебе там хтось лишився? — запитала Лора, спостерігаючи зміну на його обличчі і відчуваючи, як серце завмерло в очікуванні відповіді.

— Лишився? У мене? Ні! — він насупив брови. — Просто я сумуватиму за тими краями. Там неймовірна природа. Я б хотів показати тобі, яка там краса, але я не наважуся ризикнути твоєю безпекою. Тим більше, що невідомо коли саме там все почнеться.

— Там же не буде постійно тривати війна? Можливо, колись…

— Можливо. Там живуть добрі і працьовиті люди. Через війни і постійні гуманітарні місії вони поступово відвикають від того, що колись робили їхні предки. Вони стають залежні від милості білих людей, котрі ділять їхню землю, як пиріг. Я сумуватиму за ними.

Лора примружила погляд.

— Не дивись на мене так. Я кажу абстрактно. З місцевими жінками у мене нічого ТАКОГО не було.

— Якого ТАКОГО? — Лариса прискіпливо поглянула на нього.

— ОТАКОГО, — Степан повернувся і опинився над Лорою, поцілував. — Там занадто високий відсоток ВІЛ-інфікованих. А з урахуванням того, скільки там згвалтувань, то ні в кому не можна бути впевненим. Краще не ризикувати. За це не думай. І відколи ми зустрілися — інших жінок у мене не було. Тільки ти.

— Я кохаю тебе… — сказала Лариса, не відводячи погляду від милих серцю гетерохромних очей.

— Я тебе теж… мабуть, — Степан усміхнувся.

— Це вже набагато краще, ніж твоє мовчання, — Лора обвила його шию і наблизила до себе. Його вчинки були красномовніші за його слова. І Лора була впевненою, що він її кохає… просто ще сам цього не розуміє.

Коментарі з Facebook