Степан, у понеділок, цього ж 24 листопада, забрав Лору після пар. Вони збиралися сьогодні повечеряти з Тонею і Бакеро, та вдень цигану подзвонили і попросили ввечері вийти на роботу. Тоня була не проти кудись піти ввечері і без нього… Тим більше, що привід був. І привід не аби який — її подрузі зробили пропозицію.
Land Cruiser під’їхав до будинку, де Бакеро винаймав квартиру і Степан, набравши міський номер, повідомив Тоні, що вони чекають на неї внизу.
Доки чекали — Лора розглядала стихійний базар, що був біля виходу з метро і її погляд зачепився за маленьку літню жіночку, що продавала різні рослинки у пластикових стаканчиках з-під сметани і йогуртів. Від одного вигляду продавчині і її нехитрого краму у Лори клубок перетиснув горло. Жінка соромилася того, що робила, але нужденність змусила її вийти сюди. Вечоріло і Лора була впевнена, що жіночка нічого сьогодні не продала… Важко перевела подих.
— Що таке? — Степан повернув до неї голову.
— Я хочу поглянути, що вона продає, — сказала Лора і відчинила дверцята.
— Хто?
— Ота жіночка в сірому береті, — Лариса вийшла з машини.
— З тобою піти? — Степан поглянув у вказаний бік і зупинив погляд на жінці.
— Ні… Лишайся тут.
Лора підійшла до жінки, минаючи ряд, наповнений консервацією, різною біжутерією і іграшками. У лотку біля маленької жіночки стояло з десяток різних молодих рослинок. На вигляд вони були з одного виду, але різного забарвлення.
— Доброго вечора… А що це за рослина? — запитала Лариса вказуючи на молодий пагін, зелене листя якого по краю мало нерівномірну білу широку смугу.
— Доброго… Фікус бенджаміна… Це Старлайт.
— Бенджамін це той, хто його вивів?
— О, ні, це помилкова назва, — очі жіночки загорілись і вона почала говорити. Виявилося, що така назва від англійського “benjamin” (бензоя), європейці помилково вважали, що фікус є джерелом бензойної смоли, тому так його називали. Що батьківщина цієї рослини Індія і Китай. Почала розповідати про полив і формування крони. Що звати її Серафіма Едурдівна, вона ботанік… Лариса заслухалася цю маленьку інтелігентну жіночку і здригнулася, коли до неї підійшов Степан.
— Знайшла щось цікаве? — запитав він, кладучи руку їй на талію.
— Так… Я раніше бачила, але не знала, що це за рослина…
— У Таїланді він вважається священним, — продовжувала Серафима Едуардівна, — на тих, хто ним володіє, чекає удача і щастя. Фікус у домі — стимулятор приємної атмосфери та затишку, допомагає вирішувати проблеми… Так там вважають. А от у слов’ян, чомусь, фікус вважають поганою рослиною… — жіночка розвела руками, не розуміючи причини.
— Ти хочеш такого фікуса? — поцікавився Степан у Лариси.
— Так. Я хочу оцей і оцей, — вона вказала на рослинки з білим і жовтим краєм.
— Старлайт і Голден кінг, — кивнула жінка.
— Скільки? — запитав Степан.
— Ну… — зам’ялася жінка. — Я не знаю…
Він поглянув на Ларису, котра розгублено дивилася на нього. Дістав з кишені шкіряного піджака п’ятдесят гривень і поклав перед жінкою, котра не вірячи своїм очам завмерла.
Лариса взяла коробочки з-під йогурта з маленькими рослинами.
— Я беру ось ці. Дякую.
— У вас є щось менше?.. — спромоглася вимовити Серафима Едуардівна.
— Здачі не потрібно. Вибачте, ми поспішаємо, — сказав Степан, скеровуючи Лору до авто.
Сусідки “по базару” почали вітати маленьку інтелігентну жіночку з першим продажем, а Степан поспішно забрав Лору до машини. Він був не дуже задоволений діями Лори. Тоня чекала їх на задньому сидінні.
— Привіт, наречена. Що ти там робила? — поцікавилася вона у подруги.
— Привіт. Знайшла фікуси, — Лора продемонструвала їй дві коробочки з молодими рослинками.
— Фікуси… Для чого?
Степан сів в машину і, завівши, почав виїжджати на проспект Перемоги.
— Я давно хотіла такі.
— Лоро, ми могли заїхати у квітковий магазин і купити там все, що ти хочеш, — сказав Степан.
— Могли. Але Серафима Едуардівна продає ці рослини там не від солодкого життя… І я… — їй перехопило горло, — мені захотілось їй допомогти.
— Ой, Ларисо, ти щось як вигадаєш, — зітхнула Тоня, — звідки ти знаєш, чому вона там стоїть? Я взагалі не дивлюся на тих торгашів — я на них сердита. Стоять там днями, пройти неможливо. Особливо, коли поспішаєш на пари, а там не протиснутися через них.
Степан поглянув, як Лора знервовано перебирає тоненькі пагони молодих фікусів і нічого не сказав. Хотіла допомогти… Побачила стареньку… Добре, що вона не бачить того, що відбувається в Африці…