Наступного дня поїдуть та куплять гарного шамотного горщика і грунт. Ці два фікуса Лора посадить разом, бо Серафима Едуардівна казала, що можна посадити їх разом і переплести. Для дівчини ці дві рослини були дуже символічними — це як вона і Степан, що відтепер будуть разом. Різні, але для всіх вони дуже скоро стануть одним цілим… Про ці свої думки не казала нареченому — ще б сміявся…
Степан не заперечував проти рослин. Якщо вона хоче — нехай. Йому байдуже до цих всіх зелених бур’янів. Він не розумів знаходження рослин в будинках і квартирах. Кисень у достатній кількості вони виділяти не здатні, хіба що джерело вологи… А ще вони збирають пил, але якщо мАлій це подобається — хай возиться.
Той вечір проведуть з Тонею, подруга буде розпитувати про плани на майбутнє. Вона хотіла бути дружкою — Лора не заперечувала. А Степан сказав, що тоді Бакеро буде дружбою, бо він вагався кого саме брати. Про точну дату потрібно ще подумати — у перших числах липня він має завершити справи з Кірою Дмитрівною, можливо, 11 липня, це субота, але потрібно буде ще подумати… Коли відійшов поговорити по телефону — Тоня зізналася подрузі, що той візит до ювелірного магазину був не просто так зроблений і вона кивала головою, тепер розуміючи, яким чином Степан вгадав розмір. Краще б подруга нічого не казала…
На тижні Степан купить Лорі теплі речі, бо починалися морози і на вихідні в селище Лариса поїде вже у новій дублянці з якоїсь там лами. Звістка про те, що “Відьмак покликав Лариску Ільченко заміж” стане новиною номер один на кілька місяців. Навіть Ганька сусідка не витримала і прийшла привітати Лору, коли та сідала до машини їхати назад у Київ, а заразом і поглянути на каблучку, що сяяла на пальці дівчини.
— Оце понадивлюються фільмів… Як у кіно все хочуть… Заручини, потім вечірки дівчачі і хлопчачі…
— А чом би й ні? — усміхнувся Степан.
— От у наші часи сватів засилали, стола накривали… видно було, що дівчину заміж зовуть, а зараз… хто ж на того пальця дивитися буде?
— Ви прийшли, — засміявся він, відчиняючи Ларисі дверцята, і сусідка, насупившись, відійшла вбік.
Хризонівна насуплено вислухала новину і, скривившись, сказала.
— Роби що хочеш. Це твоє життя.
Степан попросив Лору взяти з дому документи. На тижні почав робити їй закордонний паспорт. Від Лори було потрібно лише сфотографуватись і поставити пару підписів. Для чого паспорт? Буде сюрприз.
Сюрприз полягав у тому, що Новий рік Степан хотів зустріти за кордоном, і вони полетять у теплі краї на тиждень. Хотілось би на довше, але зміг викроїти лише 8 днів, один з яких займуть переїзди і перельоти в обидва кінці.
Про місце, куди вона летить, Лора дізналась вже в аеропорту. Шарм-еш-Шейх. Єгипет.
— Степане… Це ж, мабуть, дорого… — прошепотіла Лариса, дізнавшись пункт їхнього призначення.
— МАла, за це не хвилюйся. Єгипет — він цікавий. Тая тоді наговорила зайвого, я хочу змінити твоє враження про цю країну, — він усміхнувся.
— Та я її особливо і не слухала…
— Вона поїхала не в сезон. Як на мене, в Єгипет слід їхати взимку — не так пече, а вона поперлась навесні, коли сонце вже шкварить.
— А ти там вже був?
— Був, — він кивнув, — а тепер і ти побуваєш.
— А з ким?
— З ким? — Степан повагався якусь мить, чи говорити, а потім таки сказав, — зі своєю колишньою дівчиною. Але з нею я був в Хургаді, а з тобою ми їдемо в Шарм-еш-Шейх.
— А з якою саме?..
— Оксаною, — він пильно поглянув їй в очі, — навіщо ти це питаєш?
— Не знаю… — Лора винувато опустила голову. І справді, навіщо? Ну яке це має значення? Анютка зрадила його з Романом, Оксана пішла на угоду з Фурією, Таша теж, по суті, зрадила… Тепер з ним вона… Можливо, просто хотілося почути, що він раніше ні з ким ніде не був?.. Наївно було на це сподіватися, особливо знаючи, що Європу і Африку він об’їздив майже всю.
— Ніколи не порівнюй себе з іншими, — Степан обійняв її за плечі, і вони пішли до паспортного контролю.
У Лори був звичайний синій закордонний паспорт, виданий на 10 років. Лишати її саму на контролі Степан не хотів, тому пішов з нею.
У нього був зелений, дипломатичний, виданий на п’ять років і з моменту видачі минуло трохи більше трьох. Пізніше Степан пожартував, що її паспорт на 10 років — то забагато, до літа максимум. Сказав, що коли офіційно укладуть шлюб — він їй теж зробить дипломатичний, як своїй дружині і це дуже полегшить спільні мандрівки.
— Спільні мандрівки? — здивовано перепитала Лора.
— Так. Пам’ятаєш, тоді, перед Бінго ти зітхнула і сказала, що “мабуть цікаво побачити світ”?
— Щось таке було… Так… — вона навіть згорбилася, згадуючи події того вечора. Хоча, якщо прибрати розбірки з Русланом — вечір був чудовим. При одній згадці того, як Степан мастив їй живіт маззю шамана — всередині стало все гарячим.
— А я сказав, що тобі б сподобалося. Я просто впевнений, що тобі мандри припадуть до душі.
— Але ж для цього не обов’язково мати дипломатичний… Можна ж і з звичайним.
— Можна. Але так простіше. Не у всі країни потрібна віза, речі не оглядають… зали чекання кращі, — Степан усміхнувся.
— Я думала, що такі паспорти мають лише урядовці… і різні там посли… — сказала Лора приголомшена почутим.
— Не тільки, — Степан усміхнувся. — Я, звісно, не урядовий діяч і не політик, але моя робота теж важлива… Тому — маю таку цяцьку. Ходімо, мАла. Зараз скористаємося перевагами мого “зелененького”, — і він повів її до VIP-зали.