— Щось ви якось мало замовили, — зауважила Тоня, коли офіціант пішов.
— На ніч багато їсти — шкідливо, — відповів Степан. Насправді, просто планували раніше піти. Сенсу замовляти багато всього не було, та і порції тут були пристойні.
За весь час їхньої присутності Тоня лише декілька разів заговорила до Лариси і за всю вечерю дівчата між собою майже не спілкувалися. Лише іноді перемовлялись загальними фразами. За столом переважно спілкувались Степан і Бакеро, а Тоня вставляла у їхній діалог якісь питання чи уточнення.
Розмова, переважно, була про заходи, на які їздив Бакеро з Тонею за цей час: у Харкові, Дніпропетровську, Києві… Про Казантип вони розповідали у вересні, зараз лише згадували, бо за цей час назбиралося теж чимало інформації для розповіді. Лариса слухала, усміхалась, але майже не розмовляла. Степан сидів поруч, і вона, прихилившись до нього, слухала пригоди подруги і її хлопця.
— Щось Русалка сьогодні така тиха, — усміхнувся Бакеро до неї. — Ларисо, ти чому така мовчазна? Щось трапилося?
— Степан тут, то ж все добре, — Лора знизала плечами.
— Чому тоді мовчиш?
— Я слухаю вас, — вона усміхнулась.
— І ти нам щось розкажи, ми тебе теж послухаємо.
— Та мені нема що розповідати. Я ж ніде не буваю. У мене щодня те саме: дім та училище. Нічого цікавого.
— То потрібно було погоджуватись ходити з нами в кіно. Ми б розбавили твій сум, — усміхнувся Бакеро.
— Так, мабуть… — Лариса опустила погляд. Ніякої пропозиції їй ніхто не озвучував…
— Степане, а ти надовго? — защебетала Тоня.
— Їду 19-го вранці, а що?
— Може щось придумаємо, підемо кудись всі разом?
— Нічого не можу обіцяти. У мене лікарняний, — Степан усміхнувся і обійняв Лору, — і саме з цієї причини зараз змушені вас залишити. Нога починає боліти.
— А що у тебе? Перелом? — поцікавилася Тоня.
— Ні. Не перелом, — Степан покликав офіціанта для розрахунку.
Він допоміг Лорі сісти в машину і зайняв водійське місце, поклавши милицю на заднє сидіння.
— Тебе ніхто не кликав в кіно, — сказав Степан і завів двигун, — я правий?
— Ніхто.
— Це Тоня не передала тобі запрошення. Як думаєш, чому вона цього не зробила? — він вивів машину на дорогу.
— Я не знаю… Можливо, ображається, що я сказала їй тоді у вересні, що вона не повинна так категорично ставитися до своєї мами?
— Ми їй всі тоді це казали.
— А я їй ще сказала, що вона переключилася з Максима на Бакеро за пару хвилин, а Ніна Григорівна була сама багато часу… І з її боку це не зрада. Її ж чоловік не поїхав кудись — він помер, його вже немає… І він ніколи не повернеться. Тоня тоді надулася, а потім ви повернулися з пивом…