Між заняттями була перерва в одну годину, за яку в майбутньому студенти повинні будуть переміститись містом з практичного заняття в одній лікарні до іншої… і також це була їхня “обідня перерва”. Лора хотіла тихенько перекусити в коридорі, але з хірургії прийшла друга бригада і Олена Пилявець потягла всіх обідати в парк, доки ще тепло. Розповіли, що у кого було на заняттях. Валерій веселив старосту, котра також була в другій бригаді. Цього літа його дівчина закінчила школу і поїхала навчатися до Вінниці. Відстань зіграла з ними злий жарт — вона собі там знайшла іншого. Але Валерій не сумував і перебував в активному пошуку нової “дами серця”. Олена, побачивши браслет, почала вимагати “всі подробиці” — нема ніяких подробиць, просто приїхав і подарував. У нього в родині “радувати дівчаток” прийнято. Олена зітхала, що її хлопець наче і при бабках, але нічого ніколи їй не дарує.
— Знаєш, мені колись одна жіночка сказала, що неважливо, скільки чоловік заробляє… Важливо — скільки він готовий на тебе витрачати.
— Яка розумна жіночка, — повільно промовила Олена, пригостившись Лориним печивом, — це не твоя мама?
— Ні. Це була продавчиня в ювелірному магазині.
— Гм… Якщо він не готовий на мене витрачати — то, я так розумію, його потрібно або зацікавити почати це робити, або кидати нафіг… і я схиляюся до другого варіанту.
— Якого варіанту? — до них підсів Іщенко і теж взяв печиво з паперового пакету в руках Лори, — М-м-м… смакота.
— Іщенко, йди гуляй, ми тут балакаємо.
— Про кого? Давай зробимо це разом, — він розплився в усмішці.
— Та ну тебе, збоченець, — Олена штовхнула його у плече.
— О, зроби так ще, мені подобається…
— Ти мені скажи краще, чому не всі хлопці — щедрі?
— Оце у вас тема… — він насупив брови і взяв ще одне печиво. — Піду я, краще, старосту подістаю.
— Я думаю, що якщо він вже отримує те, що хоче, то не бачить необхідності у додаткових витратах і зусиллях, — несподівано сказав Берман, що сидів на лаві недалеко від Лори.
— Костик, блін, звідки ти тут узявся? — Олена аж підскочила від несподіванки.
— Я тут сидів від самого початку, це ви підсіли до мене, — він усміхнувся.
— Ти його бачила? — запитала Олена в Лори.
— Так, він пив воду, коли ми прийшли, — Лариса усміхнулася до хлопця і простягнула пакет з печивом, з якого він дістав одне і кивнув головою на знак подяки.
— Що ти там сказав про зусилля? — Олена переварювала інформацію.
— Олено, почитай книжки про стосунки, я можу підготувати тобі список, — спокійно відповів Берман, — і ти зрозумієш, як часто жінки самі себе знецінюють у руйнівних для них стосунках з негідними чоловіками.
— Костик… Зігмунд, блін, Фройд… Ти такий розумний, що аж страшно. Що ти робиш з нами в училищі? Йди мозкоправом.
— Піду на психолога. Після медучилища.
— Я думаю, ти будеш дуже хорошим психологом, — усміхнулася до нього Лариса, Костик усміхнувся у відповідь.