Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 24

Вдень Степан і Лариса вирішили поїхати в селище, оскільки Хризонівна ще була в Саках — дім пустував, а там, як вони знали, була дуже зручна ванна кімната. Ще в місті Степан набрав Бакеро і запросив “на пиво” в селищі. Той мав на вечір плани, але раз блудний Відьмак приїхав на пару днів додому — обов’язково будуть.

— А чому не в Києві? — почувся голос Тоні.

— Так бабусі немає, вона в санаторії.

— О… ми будемо ОБОВ’ЯЗКОВО, — Бакеро засміявся і відбив виклик.

Дорогою додому Лариса запитала, хто такі ці камаджори і вислухавши розповідь Степана про плем’я менде, про мисливців-чаклунів і їхню роль у боротьбі проти ОРФ — головного покупця контрабандної зброї у Сьєрра-Леоне, сказала, що ця зброя мисливцям потрібніша. Степан усміхнувся і сказав, що теж так вважає. Уточнила про дії ребелів у поселеннях — чи справді вони таке роблять з людьми? Степан помовчав, перевів подих.

— Правда. Про це важко говорити, а бачити ще важче. Ампутантів там цілі колонії… і будуть ще.

Лариса не стала розпитувати більше нічого. Степан приклав руку до цієї події з вантажівками, але вона розуміла його дії і не засуджувала, навпаки, вважала, що він вчинив правильно. Особливо, після почутого про вагітних. Та було щось ще, що його гнітило.

Заїхали до Лори додому, завезли гостинці, куплені дорогою і Степан забрав Лору до себе. Увечері приїхав Бакеро з Тонею. Лариса останнім часом подругу майже не бачила, бо та жила з Бакеро в Києві і не приїжджала у селище. На ніч гості лишились у будинку Степана — Тоня відмовилася навіть зайти додому, бо, як з’ясувалося, причиною її переїзду було те, що мама привела додому того самого чоловіка, і Тоня пішла.

Всі розмови про те, що Ніна Григорівна має право на особисте життя, Тоня присікала і нічого подібного чути не бажала. Вважала матір зрадницею.

Поява на базарі Степана і Лори недільного ранку разом стала новиною номер один на цілий тиждень, яку роздують і перекажуть Вірі Хризонівні в декількох варіаціях одразу, як тільки жінка повернеться з санаторію. Вони купили м’ясо у торгових рядах, бо Степан хотів на вечір посмажити з родиною Лори шашлик, що і зробив. Приводів для пліток це дало вдосталь.

В понеділок він завіз Лору на навчання і вони довго не могли відпустити одне одного, хоча вже і пролунав дзвінок та почалася лекція… Лора не могла відірватися від нього і примусити себе піти в аудиторію, перед вікнами якої вони стояли. Степан обіцяв приїхати третього жовтня, в п’ятницю, майже через місяць, раніше — ніяк. Він дав їй ключі і попросив чекати його в квартирі, бо невідомо якою буде погода, чекати біля навчального корпусу — не варто.

Ще лишив Лорі гроші, які вона відмовлялася брати, але Степан наполягав, бо не привіз їй подарунка. Ці прирікання тривали би невідомо скільки, але у Степана задзижчав мобільний — йому нагадали про виліт, і вже було пора їхати у військовий аеропорт під Києвом. Він сказав їй купити собі і сестрі тепле взуття, засунув гроші їй у сумку і, поцілувавши на прощання, поїхав…

Викладач без зайвих питань дозволив їй зайняти своє місце, і вона навіть чесно намагалась писати конспект, ковтаючи сльози. 

На вихідні поїхали в Київ, купувати теплі чобітки, і Тетяна видзвонила з таксофона Єгора. Через півгодини він забрав дівчат машиною біля зупинки метро і вони пообідали в місті. Єгор мало чим відрізнявся манерою поведінки від того, яким був на морі — безтурботний молодик, котрий граючись ішов по життю. Поцікавився, де Степан — у відрядженні, в понеділок поїхав. Куди? — Не звітує. Запросив дівчат на вечірку — Тетяна відмовилась одразу ж за себе і сестру. Яка може бути вечірка? Вона — неповнолітня, а сестра не піде без свого хлопця, це неправильно. Тоді він запропонував прогулятися якось удень. Можливо. Якщо буде час і гарна погода…

Коли поверталися додому електричкою, Лариса дивилася на сестру і усміхалася.

— Я б так не змогла, як ти…

— Чому? — здивувалася Таня.

— Ти так легко знаходиш контакт з хлопцями і завжди знаєш, що потрібно сказати, а я гублюся…

— Та не знаю я. Ляпаю, що у голову прийде… Просто від самого початку знаю, що між нами нічого не може бути. Це дає можливість почувати себе вільніше. Ми не з того світу, що Єгор… Нам до них — зась. Загризуть. Єдине…. Якщо ти вийдеш заміж за Степана, у мене буде шанс закрутити щось з Єгором, — усміхнулася сестра. — Степан для нього — авторитет.

— Не знаю… — зітхнула Лора. — Степан сказав, що не хоче дітей. Сказав, що цей світ — занадто жорстокий, щоб приводити сюди когось… А якщо так… То який сенс йому одружуватися?

— Ну… він може змінити свою думку.

— Сказав, що для цього потрібне диво.

— Так. Не розкисати. Якось буде. Тобі ще до дітей рано, а мені до повноліття теж дорости треба. Може там ще хтось кращий за Єгора намалюється, — Тетяна підмигнула сестрі і Лариса усміхнулася.

— Коли ти так виросла, сестро? Ще нещодавно ти плакала і питала мене, чому батьки тебе не люблять, а тепер…

— Не знаю… Можливо, коли усвідомлюєш в якій дупі ти опинився — мозок починає по іншому варити?

— Можливо…

До приїзду Степана Лора вирішила підготуватися. У четвер вона приїхала до квартири, щоб трохи прибрати, і почати готуватися до завтрашньої вечері. А також хотіла спекти горіхове печиво, яке йому так подобалося. Дуже нервувала, щоб усе вдалося. Вона приїхала з пакунками і, відчинивши двері з магнітним замком, зайшла у під’їзд. Піднялася ліфтом нагору і ,відчинивши двері, завмерла. З кухні чувся голос Степана…

— Я не беруся вирішувати такі питання. Дзвони Олегу. Це він тягав тоді з Югославії в Чечню все це залізяччя, можливо, захоче з Чечні відправити його у подальші мандри. Я відходжу від справ. Та отак… Незамінних людей немає, когось знайдуть. Не думаю, що відпочинок вплине на моє рішення. Я вже відпочиваю і ще буду пару тижнів. Ага, спіймав, — Степан засміявся, — так, пощастило.

Лора повільно пройшла вперед і зазирнула на кухню. Степан сидів боком до неї і розмовляв по телефону. Його ліва нога була виставлена вперед, а на ній одягнена бандаж-шина… 

— Привіт… — тихо промовила вона і Степан повернув до неї голову, усміхаючись.

— Привіт, — він відклав телефон і, спершись на спинку куточка та стіл, звівся на здорову ногу.

— Ти давно приїхав?..

— Давно.

— Чому ти… не повідомив мене про свій приїзд?

— Не хотів турбувати. І в тебе ж були ключі, я думав, що ти навідуєшся на квартиру.

— Були… Та що мені робити тут без тебе?

— Пробач, але ти б все одно нічим не змогла мені допомогти.

Лариса опустила на підлогу пакети і не знала що йому відповісти.

Коментарі з Facebook