Вночі Лора не могла заснути. Лежала і розглядала сплячого Степана, намагаючись осмислити новий виток їхніх стосунків. Їй дуже подобалося це спокійне спілкування і довіра, котра була між ними, його турбота та піклування, а те, що він знайшов ці три дні, щоб прилетіти до неї, гріло душу. Так важливо, коли на тебе знаходять час… Особливо, коли часу обмаль.
Навіть близькість з ним стала не такою як раніше. Лора точно не могла сказати, що змінилось, але тепер це був не просто секс, все стало ніби більш чуттєвим і наповненим якоюсь особливою гармонією. Вона це відчувала, але ще не розуміла до кінця всіх змін, що відбулися.
Степан прокидався декілька разів і, помітивши на собі її погляд, першого разу поцікавився чому вона не спить. — Милується… Він усміхнувся і сказав, добре: зараз підставить інший бік для милування… Прокинувшись вдруге, вже почав бурчати, що скоро світанок і потрібно спати, а він не музейний експонат, щоб його так довго розглядали і згрібши її в обійми вклав собі на груди. Вона не опиралася. Під рівномірний стук його серця Лора заснула. Наймиліша музика у світі: серцебиття коханої людини.
Вранці, як Степан і казав, у них були гості. Фурія так сичала і шипіла, що аж синіла від люті. Він же залишався спокійним і, не підвищуючи голос, відповідав на всі її закиди. Лора не виходила з кімнати, доки Кіра Дмитрівна не полишила квартиру. Чи було відомо кураторці про її присутність у квартирі — Лариса не знала, але розмова була дуже пряма і з почутого вона зрозуміла суть проблеми: камарджоби, начебто, влаштували засідку і забрали цілу вантажівку боєприпасів і стрілецької зброї, а іншу підірвали, вбивши всіх ребелів, котрі її супроводжували, а це майже два десятки бойовиків. Степан заперечував свою причетність до витоку інформації про час і місце зустрічі, оскільки сам дізнався про необхідність їхати лише за кілька годин до виїзду. Він припустив, що камарджоби могли самі вистежити свою жертву, оскільки на шляху свого пересування ребели вчинили великий гвалт у декількох поселеннях, про що самі хвалилися на зустрічі. Розповідали, що вбили майже десяток людей, відтяли багатьом руки, ноги, носи і геніталії, а потім ще зіграли у свою улюблену гру — тоталізатор на вагітних: робилися ставки на стать дитини, а потім нещасній жінці розпорювали живіт і дивилися — хто виграв… Тому Степан вважав, що ребели самі накликали біду на свою голову і категорично заперечував свою причетність.
( Громадянська війна у Сьєрра-Леоне почалася 1991 року і населення віддалених районів практично не було залучено до бойових дій. Через 4 роки війна охопила всю країну і для певного перелому в ній уряд був змушений звернутися до найманців через різні фірми і організації для боротьби з “Революційним об’єднаним фронтом.” Ситуацію це врятувало частково, але потім під тиском міжнародних співтовариств (ООН виражало своє чергове занепокоєння наявністю найманців) від їхніх послуг довелося відмовитися, а миротворців не надали.
Тодішній уряд лишився наодинці з жорстоким ворогом — ОРФ. Найманці покинули країну, а на власні збройні сили покладатися було дуже ненадійно. Валентин Страссер вирішив проблему радикально — він уклав угоду з племенем менде, і дав їм зброю. Небагато, що міг.
Це ополчення отримало назву “камаджори” від “кама сіх” — мисливця-чаклуна менде. До кінця року загони камаджорів налічували майже двадцять тисяч чоловік. Вони розгромили штаб ОРФ і розігнали більшу частину загонів.
У 1997 році в країні стався черговий переворот. Новий уряд уклав союз з ОРФ, що автоматично перетворило камаджорів у ворогів режиму. Проте, племінному ополченню вдавалося два роки утримувати третину території країни, а після прибуття миротворців (восени 1999 року) — домовитися з ними і увійти до складу коаліційних сил по наведенню порядку в Сьєрра-Леоне.
(колаж з фото знайдених в інтернеті)
Чаклунства в Сьєрра-Леоне побоюється більшість людей. Особливо бояться відьом, які є просто смертельною зброєю. Воїни-камаджори перед боями проводили певні ритуали, котрі були закликані зробити їх непробивними і невидимими. “Зачаровані” воїни дуже добре виконували покладену на них місію, навіюючи страх і знищуючи ворога. Щоправда, під дією кокаїну ребели не завжди дуже боялись, і частіше їхня сплутана свідомість виступала союзником для камаджорів.
Всі воїни були мисливцями — і мистецтво маскування, а також військові хитрощі були доведені ними до рівня досконалості. Колір одягу, безшумна хода, мова жестів і звуків живої природи — все у сумі давало потрібний результат. А ще магія, вірування і ореол “зачарованих”.
Командир загону в бою завжди мав тримати ліву руку піднятою вгору. Дана магічна практика гарантувала те, що загін у бою не понесе втрат. І в більшості випадків це й справді спрацьовувало. Можливо, працювала магія, а можливо, це траплялося через невисокі бойові якості противників та психологічний тиск, оскільки противники камаджорів також вірили в магію і знали значення цієї піднятої руки. Джерело: birdinflight.com)