Степан замовк, дивлячись у якусь відому лише одному йому точку. Його слова шокували Лору, але, бачачи його стан, вона намагалась переконати себе, що це рішення наслідок чогось пережитого ним там, в Африці, і з часом він змінить свою думку… Можливо, вона зможе його переконати.
— Ти п’єш таблетки? — він поглянув на неї.
— Так…
— Це добре, — Степан кивнув і вийшов з машини.
ВІн обійшов авто спереду, і Лора простежила за ним занепокоєним поглядом до дверцят біля себе. Степан ступав важко, ніби ніс незриму вагу на своїх плечах. Що ж трапилося? За ці три тижні він таки постарів… Степан, відчинивши дверцята, подав Лорі руку. Вона вклала свою долоню в його і розгублено поглянула йому в очі.
— Але ж ти можеш змінити свою думку у майбутньому? — запитала Лариса.
— Хіба що трапиться диво.
— Я дуже хочу мати від тебе дитину…
Степан нічого не відповів. ВІн ступив крок ближче, схилився до обличчя Лори і, поклавши другу руку їй на потилицю — наблизив до себе та поцілував. Дотик його обвітрених губ був не схожим на всі колишні поцілунки. Не було пристрасті і нестримної енергетики — була якась невимовна туга і внутрішній невиказаний біль. Степан ніби шукав підтримку, він не поспішав. Торкнувся її губ своїми і завмер, не дихаючи та намагаючись побороти тремтіння, котре наростало в його тілі. Мовчання Степана говорило більше, ніж слова: йому потрібна зараз її любов і підтримка, а не з’ясування чому він прийняв таке рішення і спроби переконати його змінити свою точку зору…
Лариса вільною рукою обвила його шию. Зараз Степан був з нею таким, яким вона його ще ніколи не бачила і не знала — вразливим. Шершаві губи відчувалися незвично і щетина колола шкіру, але Лора не звертала на це уваги і почала цілувати його сама. Неспішно і повільно, спочатку нижню, потім верхню губу. Степан шумно вдихнув, ніби отримав бажаний заряд енергії та відійшов назад. Допоміг їй вийти, забрав з заднього сидіння сумку і зачинив машину. Поклавши руку їй на талію повів Ларису до під’їзду. Вони мовчки піднімалися ліфтом, і Лора, не порушуючи мовчанки, пригорнулася до нього. Не такою вона уявляла їх зустріч після розлуки, але у цій стриманості і мовчанні Лора вбачала більше близькості, ніж у бурхливому вираженні емоцій. Саме тоді, вперше в житті, вона усвідомила важливість існування поруч людини, з якою мовчання є розмовою і має свій потаємний зміст. Степан обійняв її вільною рукою і коли ліфт піднявся нагору і відчинилися двері — вийшли вони не одразу, продовжуючи ще просто стояти.
Коли Степан відчиняв двері — у нього завібрував телефон. Він відчинив квартиру, запустив Ларису всередину і лише потім поглянув, хто дзвонить.
— Щось вона пізно, — усміхнувся він і прийняв виклик. — Слухаю вас, Кіро Дмитрівно. Так, прилетів. І що? У мене з’явилися вільні дні у графіку, в понеділок я буду вже в Болгарії, не хвилюйтеся, — Степан зачинив двері і зняв з плеча сумку, слухаючи монолог кураторки. — Якщо ребели проїб*ли вантажівки з боєприпасами камаджорам, то до чого тут я? Я їм не нянька. Обмін відбувся — я поїхав. Що Я там робив? Якщо ви не вкурсі, то в Олега — загострення малярії. Ви цього не можете не знати, Кіро Дмитрівно. А Віталя ще не відійшов від поранення. Так. Досі. У нього куля кістку зачепила, а це майже як перелом: надовго. І в джунглі йому з такою ногою їхати — це самогубство. То хто, крім мене, мав їхати, Кіро Дмитрівно?
Степан зайшов на кухню, Лора пішла слідом. Вона, як, власне, і він, не була тут півтора місяці (відпустка+відрядження). Він потягнувся до чайника, але Лора помахала головою і забравши чайник вилила з нього колишню воду. Доки Степан слухав монолог Фурії, вона ополоснула чайник і, набравши свіжої води, увімкнула. Він кивнув їй на знак подяки.
— До того, як ці мудаки уклали угоду з ОРФ — камаджори досить успішно воювали на боці попереднього уряду. Вони мисливці і джунглі — їхній дім, тому при бажанні — відслідкувати банду ребелів під кайфом для них не проблема. Мене дивує ваша реакція! Ви прагнете врегулювання конфлікту і “миру у всьому світі” чи організувати нову бійню? Якщо вас не влаштовує моя робота — звільняйте! Їдьте на місце і власним прикладом покажіть нам всім, нерозумним бакланам, як це потрібно робити, — Степан зняв батарею з телефону і усміхнувся. — Думаю, завтра у нас будуть гості.
— А ти не дуже різко з нею говорив?
— Можливо. Але мені все одно. Керувати з кабінету завжди легше, а на полях є купа різних нюансів.
Лариса роззирнулась і приклала до вуха руку, жестом запитуючи чи ніхто не прослуховує квартиру. Він знизав плечами: не знає.
— А в нас є чим пригощати гостей завтра?
— Ну… Трохи продуктів я встиг купити перед вильотом, до ранку дотягнемо, а завтра потрібно буде якось організувати вихід в люди, — Степан підійшов і обійняв Ларису. По тому, як змінився його настрій після розмови з Фурією, Лора була впевнена, що причиною цього її незадоволення і причиною того, що ребели “проїб*ли вантажівки з боєприпасами” був саме Степан. Хто всі ці діючі особи — вона не уявляла, але якщо він так вчинив, значить, так було правильно.
— Який ти будеш чай? — запитала Лариса, бо саме вимкнувся чайник.
— Такий самий як і ти. Я зараз.
Степан відпустив її і пішов у прихожу, дістав з сумки пакет з продуктами, котрі він купив у Болгарії, бо, прилетівши в Україну, мчав до училища Лори, ніде не зупиняючись. Повернувшись до кухні, він почав викладати на стіл його вміст: традиційні болгарські булочки з кропом, бринза, луканка (болгарська сиров’ялена ковбаса), карнації (сиров’ялені пласкі ковбаски з яловичини, з додаванням чилі і пряних спецій, переважно вживаються з пивом), баночку з чимось рожевим (варення з пелюстків троянд — Болгарія — країна троянд і один зі світових лідерів виробництва трояндової олії, котру застосовують у виготовленні парфумерії та косметики, а також часто додають разом з пелюстками в різні ласощі типу варення чи джему) та упаковки з незрозумілими коричнево-бордовими трубочками: пастила. Майже все, що опинилося на столі, окрім бринзи, Лариса бачила вперше в житті. Степан коротко назвав що є що, відклав карнації: це до пива і точно не сьогодні. Лора заварила трав’яний чай, який колись привезла сюди з дому і обвела поглядом завалений стіл.
— І це ти називаєш — трохи продуктів і приїхав без гостинців?.. — Лора усміхнулася. — Та з такими запасами можна ядерну війну пересидіти…
— Якщо з тобою — то я згоден, — усміхнувся Степан, сідаючи за стіл.
Вони повечеряли, потім пішли у ванну і в спальню…