— А перед тобою була Таша. Здається, повне ім’я Наталія, але вона називала себе Ташею. Степан знову поїхав у Африку, звісно, Роман — тут як тут… Таша клялася-божилася, що у неї нічого з Романом не було, просто пару разів сходила з ним у клуб, але Степан сказав, що відтепер вони можуть бути лише друзями. Дівчина намагалася якось йому довести свою чесність, але безрезультатно. А тепер з’явилася ти. І Роман знову поруч… Ти мені не подобаєшся, але Степан від тебе шаленіє. І я вважаю, що ти маєш знати всю передісторію. Ти, наче, не дурна, маєш зрозуміти що до чого.
— Якщо у нього з Романом так… чому він з ним досі спілкується? — здивувалась Лора.
— Це очевидно: Роман — прекрасний адвокат, таких мало, а дівчат довкола — вистачає, яких хочеш, — Таїса усміхнулась. — Отакі справи, мАла…
Таїса зробила наголос на останньому слові і пішла назад, до свого чоловіка.
Лора відчула, як загуло в голові. Їй готується перевірка? Одразу у двох напрямках? І Фурія? І Роман? А Степан що, буде просто спостерігати? А ще Бакеро радив попросити Степана про допомогу з навчанням… Тобто, Степан може їй допомогти з універом БЕЗ Фурії чи ЧЕРЕЗ Фурію? Допомогти… Чи потрібна їй ця допомога? Ні, вона не буде просити нікого ні про що. Якось вже сама…
Згадала про чайник і заварила чай з меліси і м’яти. Невже Степан вичікує?.. Ні. Не може бути. Невже він їй не довіряє?
— Лоро, у тебе все нормально? — на кухню зайшла Тетяна.
— Так… — вона кивнула.
— Ти така бліда.
— У мене ж “не ті дні”, тому…
— Зрозуміло, — сестра взяла з холодильника пляшку мінеральної води і пішла назад до альтанки, в якій всі сиділи.
Лариса ж пішла в кімнату і сіла на ліжко. Слова Таїси лунали в голові, як набат:
”Роман — прекрасний адвокат. Таких мало, а дівчат довкола — вистачає, яких хочеш”.
“Вони всі були твого типажу. Завжди”.
“Степан поїхав у Африку… Роман — тут як тут”.
“Ти маєш знати всю передісторію”.
Двері відчинились і до кімнати зайшов Степан. Вона довго не приходила — прийшов перевірити. Він сів на підлогу навпроти неї і уважно поглянув на її бліде обличчя.
— Ось де ти ховаєшся. Щось трапилося? На тобі лиця немає…
— Трохи паморочиться в голові.
— Може приляжеш? А я заберу всю цю ораву на пляж, щоб не шуміли…
Лариса слухняно прилягла і Степан, поцілувавши її у щоку, вкрив пледом і вийшов з кімнати. Але Ларисі не лежалося. Вона крутилася з боку на бік. Згадала про свій чай, мабуть, він вже охолов. Вийшла до кухні, взяла чашку і пішла до альтанки — нікого. З боку пляжа долинав сміх Тетяни і чоловічі голоси. Лора вирішила піти до них і, ступивши декілька кроків, почула голос Таїси за декоративними кущами. Знала, що там стоїть лава на красивих кованих ніжках. Лора любила там сидіти вдень…
— Я рада, що ти хочеш залишити Фурію з її мутними іграми. Давно пора…
— Річ не у Фурії. Проблема в тому, що я не бачу віддачі. Вже є стільки доказів, що можна засадити будь кого — і нічого не відбувається…
— І чим плануєш зайнятися після Африки?
— Ще не знаю, дай відбути цей вояж і повернутися. Там буде видно.
— Далеко цього разу?
— Я б сказав БАГАТО. 12 числа ввечері лечу в Буркіна-Фасо…
— Чому в Буркіна-Фасо?
— На них немає ембарго, зручне розташування, — він хмикнув, — і є офіційний контракт з Укрспецекспортом…
— Лора знає?
— Про що?
— Чим ти займаєшся?
— Я розповідав їй дещо. Все не наважуюся. Якщо повернуся — розповім.
ВІд почутих слів Лора відчула, як світ захитався і вона взялася за стовпчик.
— Якщо? Якщо?! Ти зобов’язаний повернутися! Ти обіцяв бути хрещеним батьком моєї дитини.
— Ти вагітна? — радісно перепитав Степан.
— Ні-і-і… Ще ні, але я починаю про це замислюватися. Можливо, за рік чи два. Не уявляю як це все буде… Із усього цього ланцюга подій маю уявлення лише про процес зачаття, — Таїса засміялася.
— Ну, а там далі якось все вирішиться, — Степан теж засміявся, — як кажуть сестри Ігора — вагітною назавжди ще ніхто не залишився©.
— Ти кохаєш Ларису? — несподівано запитала блондинка і Лора навіть припинила дихати, очікуючи на його відповідь.
— Чи кохаю я її?.. — нависла пауза і його мовчання здавалося безкінечним. — Кожна людина по-своєму розуміє кохання і вкладає в нього якісь свої уявлення. Я не знаю, що значить кохати — тому не можу сказати, чи кохаю я Лору, але вона мені дуже подобається. Як виявилося, вже давно. І з нею добре. Просто добре. Неважливо, гуляємо ми узбережжям чи купуємо разом багети…
— Якась розмита відповідь.
— Це єдина відповідь, яку я можу дати тобі зараз: я не знаю, що таке кохання.
— Думаєш, Роман знову спробує відбити у тебе дівчину?
— З Ларисою у нього нічого не вийде.
— Ти так у цьому впевнений?
— Я їй довіряю.
— Довіряєш? — здивувалася Таїса. — Ти спілкуєшся з нею не так давно, про яку довіру ти говориш? Ти не знаєш її! А вона тебе!
— Таїсо, якщо ти думаєш, що знаєш мене краще ніж інші — ти дуже сильно помиляєшся. Неможливо знати іншу людину, можна лише сподіватися, що вона виправдає якісь твої сподівання, але теж потрібно розуміти реальні межі. Я не знаю достатньо добре сам себе, бо іноді не впевнений, яке прийму рішення у тій чи іншій ситуації. Як ти, чи хтось інший, може знати когось? Чи мене? Це ілюзія.
— Але ж ти кажеш, що довіряєш цій малій, значить, ти у ній впевнений, ти думаєш, що її знаєш!..
— Мабуть, ми з тобою по різному розуміємо поняття довіри… — він зітхнув.
— Ну? І що для тебе довіра?
— Що? — Степан помовчав. — Впевненість, що людина буде діяти в моїх інтересах, навіть коли я не можу її контролювати. Для цього не обов’язково знати саму людину, її улюблений колір чи музику. Я відчуваю, що можу Ларисі довіряти, що вона не зрадить.
— Відчуває він… Тебе послухати, так вона ПРОСТО ІДЕАЛ!
Степан засміявся.
— Таїсо, вибач, але якщо ти хочеш почути, що ТИ ідеал — то йди до Вадима і він тобі розповість про це у найменших деталях і повторить на біс. Я під цим не підписувався.
— І дуже шкода, що не підписувався… — обурилася Таїса і, підвівшись з лави, пішла у напрямку пляжа.
Степан теж підвівся і пішов за блондинкою до решти на пляж. Підслухувати погано, але почуте не прояснило нічого для Лори. Навпаки — питань стало ще більше… І Лариса, зітхнувши, теж пішла на пляж, туди вона і збиралася йти від самого початку…