Обіцянка повернутися на вечерю була дуже оптимістичною. З самого ранку зустрівся з кількома потрібними людьми, від котрих тепер залежить швидкість переміщення вантажу з залізничних платформ на літаки. А ще — кораблі…
Наступна локація — залізнична станція “Одеса-Західна”. Реальна кількість ящиків на платформах не співпадає з цифрою зазначеною в паперах. Твою ж… Різниця у дві одиниці, виявлена пильним новим співробітником стала проблемою… “Укрспецекспорт”… понабирали “своїх”, що не можуть вірно надрукувати цифри!.. Пара емоційних дзвінків, до вечора обіцяли привезти всю документацію з ПРАВИЛЬНИМИ цифрами. Домовився. Зроблять вигляд, що все так і було з самого початку.
Ще кілька чиновників потрібно відвідати після обіду…Порт. У першій половині дня все було не так погано, як видавалося з самого початку. З новими людьми налагодити контакт було можливо, незалежно від того, під ким вони “ходять”, один, правда, набивав собі ціну, обіцявши “подумати до завтра”, але по очах Степан бачив, що цей “жук” точно розуміє з ким має справу і перспективи плідної співпраці усвідомлює у повній мірі.
Обідав він з Вадимом, поруч з портом, і друг передав йому обурення Таїси, що він, будучи у перших числах липня в місті — не зустрівся з ними, а також озвучив ідею Таїси на вихідних зустрітись і посмажити шашлика. Степан не заперечував, теоретично можна. Але не на цих, бо хоче їх провести з Лорою. Вадим посміхнувся — невже все так серйозно? Не знає. Але до Лариси тягне, як магнітом… Весь вільний час хоче бути з нею. І ще сказав, що не знає, як сприйме Лора цей візит, бо дівчата між собою не знайшли спільної мови… Потрібно говорити з Ларисою, тому поки що згоди не дає.
Повернувся близько дев’ятої, втомлений і трохи сердитий — після обіду двоє з тих, хто обіцяв йому зустріч — кудись поїхали і він марно до них їздив. Був певен, що “поїхали отримати вказівки”, про його візит до Одеси вже всі знали.
Дівчата його чекали, не вечеряли. Лиш заїхав у двір — вони вийшли до нього з альтанки. Лора привіталась і пригорнулася, нічого не запитуючи. Тетяна нила, що обгоріли плечі на сонці — знає, що сама винна, бо не послухала сестру, коли та заганяла її у тінь. Тепер болить. Марина намастила її якоюсь маззю і Тетяна ходила, намагаючись ні до чого і ні до кого не торкатись, жалібно стогнучи.
— Що на вечерю? — поцікавився Степан.
— Я не знаю. Марина не пускає нас на кухню, каже, що ми маємо відпочивати, а про решту вона подбає сама, — Лариса знизала плечами.
— На обід були котлети на парі, з рисом і огірками, — сказала Тетяна закочуючи очі, — тітка Марина все готує на парі…
— На парі? — здивувався Степан, — в когось з нас є проблеми зі шлунком?
— Ні, — Лора похитала головою.
— Жодних. Мій шлунок переварить, що завгодно, — сказала Тетяна, заходячи на терасу, — навіть цвяхи!
Степану не дуже сподобалась їжа, котру поставила Марина перед ним на тарілці — філе курки і овочі. Все на пару.
— А чому на парі? — запитав він, насуплено оглядаючи страву.
— Це — здорова їжа, — усміхнулася Марина, темноволоса жінка років так близько сорока п’яти.
— Здорова, — він поколупав виделкою вміст тарілки підозріло його розглядаючи, — Мабуть, треба додати її у список після комах.
— Пробачте, що? — перепитала Марина. Лариса посміхнулася: а казав, що не перебірливий…
— Можна щось не таке “здорове” готувати надалі? Боюся переоздоровитися. Куди його потім дівати, те здоров’я?
— Я готова змінити страви, якщо ви скажете, які потрібні. Кіра Дмитрівна не лишала вказівок про зміну меню…
— А Кіра Дмитрівна їсть лише здорову їжу? — уточнив він у Марини.
— Звичайно. Після того, як вашій тітці діагностували гастрит — лише дієта №5.
— Але ні в кого з нас такого діагнозу немає, тому давайте надалі без оцих всіх дієтичних витребеньок. З усього, що готується на парі, можна залишити лише манти, їх я згоден їсти, хоч щодня, — Степан скривився, знову поглянувши на тарілку, — а кетчуп чи гірчиця є?
— Ні.
ВІн зітхнув. Їхати по соуси зараз зовсім не хотілось, тому довелося вечеряти тим, що дали.
Після вечері запитав, чи не проти Лора прогулятись узбережжям? Звісно, вона була згодна — чекала його весь день і дуже скучила. Степан переодягнувся, скинув камуфляж і кобуру, змінив футболку і одягнув шорти.
Вони мовчки брели берегом, обійнявшись. Дорогою зустріли кілька пар. Вдалині відпочивала шумна компанія, але це розважався хтось з жителів масиву, чужих тут бути не могло, бо місцевість відгороджена і охороняється.
Біля однієї з сусідніх дач лежали викладені півколом великі кам’яні брили і вони присіли на них. Степан обійняв Ларису, сівши трохи вище і “огородивши” її ногами. Вона сперлася спиною об його груди і поклала руки на його коліна, такий собі “живий трон”. Він мовчки дивився на хвилі. В його голові складались алгоритми наступних кроків, хоча мозок все ж потроху починав відволікатися, перемикаючись на дівчину. Присутність Лори розслабляла його і спрямовувала думки у інше русло. А ще йому подобалося, що вона не “виносила” йому мозок питаннями — це було ДУЖЕ добре. Лора просто сиділа в його обіймах і, так само як і він, дивилася на хвилі.
Лариса прожила трохи напружений день і тепер, коли Степан приїхав — вона заспокоїлася та просто насолоджувалася його присутністю. Хотілося дізнатись як минув день у нього, але пам’ятаючи, яким надутим він приїхав, здогадувалася, що не все гладко — питань не ставила.