Останні тижні вагітності давались Златі дуже важко: набрякали ноги, дуже боліла спина і діти постійно штовхалися, завдаючи неприємних відчуттів. 4 серпня 2011 року, трохи раніше від прогнозованої дати, на світ з’являться двоє чудових хлопчиків. Потім Злата жартуватиме, що дітям було тісно в її животі, мама стала для них затісною і вони таки вирішили вийти у світ раніше. Ніби на доказ цього обоє синів спали, широко розкинувши руки, красномовно підтверджуючи її слова, мовляв, нарешті, ВОЛЯ. ПРОСТІР.
Артур і Злата дуже довго обирали імена, почали ще відколи дізналися про стать дітей, і ніяк не могли визначитись остаточно. Це виявилось не так просто, як здавалось спочатку. Мало не посварилися. Тягли жереб. Ярослав і Богдан.
Артура на роботі відправили у декретну відпустку і, як він і обіцяв, днями вовтузився з синами віддаючи їх Златі лише для годування. Його цілодобова присутність і допомога дали молодій мамі можливість відновитися після вагітності і пологів.
Про те, що вони чекають на поповнення, довго не повідомляли родичам в Україні — сказали аж у квітні, разом з новиною про продовження контракту, не уточнюючи термін. Коли в серпні ба почула, що вже має два правнука — раділа, але дуже сварила Артура за мовчання. Вона дуже хотіла приїхати і змогла завітати до них на місяць, коли хлопчикам було вже по 2 місяці — саме в цей час Артур повернувся на роботу, бо без його участі проект почав гальмувати.
Побавитися вдень з правнуками ба мала час рівно до того моменту, як Артур повертався з офісу і забирав дітей. В цьому він теж був дуже схожий на Леоніда…
У травні 2012 року Артур відмовився продовжувати контракт і сказав, що вони повертаються в Україну, його вмовили затриматись до осені… Таке рішення дуже здивувало Олівера і Натана. Вони сподівалися, що Артур і Злата планують залишитися жити в Європі…
Артур відповів, що особисто він зможе жити, де завгодно, головне, щоб Злата була поруч, а Златі тут не дуже комфортно… Він міг лишитися жити в Європі вже не один раз, різними способами, але ніколи не використовував жодної можливості, бо не хотів. Не відчував себе тут вдома. Бувати тут іноді, працювати чи відпочивати — можна, але жити постійно — ні. Можливо, для його натури Європа занадто “правильна”, або він занадто “зіпсований” для неї, і тут він не почувається по справжньому ВДОМА.
Так, в його країні є проблеми, не все так добре як ТУТ, але якщо всі виїдуть, то хто буде робити зміни у рідній країні? Ну, і якщо є гроші, то добре можна жити будь-де…
Олівер цікавився, чи зможуть вони в майбутньому звертатися до нього з різними проектами? — Звичайно.
За кілька днів до їхнього повернення ба з Роменом привезли до будинку мінімальний набір продуктів, на всяк випадок. Бо невідомо було, о котрій годині вони повернуться, і чи буде час сходити за покупками…
Злата бачила багато фото будинку, його інтер’єру, двору і здебільшого знала що і де, та побачити три орхідеї у їхній спальні було неочікувано приємно.
— Як вони тут опинилися? — здивовано запитала Злата, помітивши квіти на підлозі біля вікна вже вранці. Приїхали вони пізно ввечері.
— Думаю, ба привезла їх під час якогось свого візиту, — припустив Артур, гладячи її спину. — Потрібно докупити ще…
— Я хочу поглянути… — Злата підвелася, не звертаючи уваги на незадоволене зітхання Артура і підійшла до квітів.
— Артуре… — мовила вона, дивлячись у вікно.
— Що?
— То ти, виявляється, не жартував?!.. — вона озирнулася на нього і повернула приголомшений погляд назад, в бік лісу, третина паркану від якого була викладена з каменю у вигляді замкового муру з двома баштами і бійницями. Замкова стіна мала дах, донизу висіли канати і стояли драбини, у двір спускалися дві гірки: пряма і спіральна. Злата похитала головою. — Ти таки це зробив… Але… чому цього не було на фото?…
— Сюрприз, — посміхнувся Артур, лежачи в ліжку і розвівши руки в сторони. — Я думаю, хлопці, як підростуть — зацінять. Хоча, з ними і зараз буде там цікаво погратися. Підемо після сніданку.
— Так, але знаєш що… — Злата повернулася до ліжка і, поклавши руки на груди чоловіка, стишено промовила. — Я, звісно, не військовий експерт, але я думаю, що для повноцінної оборони, потрібно трохи більше Павленків…
— Ще? І де ж ми їх візьмемо? — Артур усміхнувся, обіймаючи дружину.
— Я знаю один чудовий спосіб, — Злата зупинила свій погляд на його губах. — Правда, замість лицаря-оборонця може вийти принцеса…
— Принцеса нам теж дуже потрібна. Що ж це за замок без принцеси? То що за чудовий спосіб ви пропонуєте, Злато Юріївно?
— Тобі сподобається… — Злата торкнулась губами його губ, — головне, не розбудити дітей…