Моя мати хотіла припинити це неподобство якнайшвидше і, щоб віддалити цю жінку від Андріса, пішла до її чоловіка.
Артур закрив обличчя руками. Астрід носила під серцем дитину. Дбаючи про їхнє майбутнє, вона організувала переїзд родини свого коханого, випросила розлучення у свого чоловіка і планувала пересидіти якийсь час в Одесі, у своєї подруги. Вона продумала і передбачила все… окрім людської тупості… їй не потрібно було вивозити з країни всіх. Можна було лише Андріса, але вона чомусь вивозила всіх. Можливо, так попросив зробити її він сам…
— Це не Астрід вбила вашого брата… — сказав Артур, заперечливо хитаючи головою.
— Не вона особисто, її чоловік, але через неї. Він працював у КДБ, тому вона й мала такі широкі зв’язки… Вони вдарили Андріса по голові і скинули в воду, де він захлинувся. Його шукали цілий тиждень. 20 серпня 1973 року знайшли його тіло. Бог покарав цю жінку, бо вже 12 вересня вона розбилася на машині, катаючись у Криму. Зірвалась із серпантину. Потім я дізнався, що, насправді, вона шпигувала на американців і хотіла втекти до Туреччини. В Криму Астрід хотіла сісти на човен, але, тікаючи від переслідування, не впоралася з керуванням. Я не знаю, як ця каблучка потрапила до вашої дружини, але я б дуже хотів викупити роботу свого покійного брата. Сподіваюся, вона мене зрозуміє і піде назустріч.
— Ви знали, що Стрельцов працював в КДБ? — Запитав Артур, отямившись від почутої брехні.
— Так, звичайно.
— Але ж це не “духовна семінарія”! На що сподівалася ваша мати, коли йшла до людини, котра була частиною цієї пекельної машини?.. Вона що, не розуміла, що своїм вчинком підписує вирок своєму сину?!!
— Вона… хотіла як краще, — стишено відповів Іварс.
Артур встав з-за столу, пройшовся кухнею. В роті пересохло, випив води. Невже так важко було змиритись із вибором сина? Ха! Запитав теж… Не треба далеко ходити. Його власна мати… Вона б легко могла написати “анонімку” на Злату, якби вони жили в ті часи, і у бажанні здихатися невістки навіть не подумала б що своїми діями може завдати шкоду і сину…
— Я хочу доповнити вашу історію деякими дуже важливими деталями… Ви готові почути? — сказав Артур, повернувшись до ноута.
— Продовження? — гмикнув Іварс.
— Астрід працювала перекладачем, а її чоловік працював у КДБ і займався, ймовірно, промисловим шпіонажем. Був важкою людиною, якщо вірити розповідям про нього. Андріс, я так розумію, був його протилежністю. І мова не лише про вік. Коли Астрід зустріла вашого брата — між ними виникла дуже сильна взаємна симпатія.
— Молодий чоловіче…
— Добре. Нехай буде сильний потяг, назвемо це так, встояти перед яким не змогли ні він ні вона, і в результаті якого Астрід завагітніла.
— Завагітніла?.. — Іварс здивувався.
— Так. І коли вона це зрозуміла, а саме навесні 1973 року, то вирішила перевезти вас усіх, усіх рідних Андріса, до кращого місця, Німеччини. Я не знаю чи це було її власне рішення, чи вона прийняла його разом з вашим братом, але в результаті вона здійснила просто титанічну роботу, щоб ви всі змогли виїхати. Також, бажаючи виховувати дитину з її рідним батьком, Астрід домовилась із чоловіком про розлучення, і він погодився відпустити її. З огляду на всі наступні події, маю підозру, що Нікіта не здогадувався про цю вагітність дружини. І коли весь її план був майже реалізований — до її чоловіка приходить ваша мати і заявляє, що Астрід чинить перелюб з її сином. Прийміть міри… Стрельцову зірвало дах… — Артур покрутив склянку з водою в руках. Яка тупість…
— Він обіцяв моїй матері владнати цю неприємність.
— Безперечно. І він її владнав. Не лишивши й сліду від учасників, — Артур стис губи. Його переповнювало обурення, а ще біль, від усвідомлення безглуздості дій матері Андріса. Як так можна було вчинити? Якою потрібно бути недалекоглядною людиною, щоб вчинити ТАК?… — Першим під “владнання” потрапляє ваш брат Андріс: як його вбили, ви самі щойно сказали. Де ховалась Астрід, я не знаю… До того, як ваша матір зробила цей “похід” задля дотримання цієї вашої f*cking пристойності в очах суспільства, якому, відверто кажучи, абсолютно начхати (which, frankly, don’t give a f*cking f*ck, оригінальна фраза), так от, до того, Астрід збиралася перебути якийсь час у своєї подруги в Одесі. Вона так до неї і не потрапила. Вистежили Астрід в Україні, не знаю як, але це вже і неважливо… вона тікала, її спіймали і дуже жорстоко побили, переламавши їй обидві ноги. Це було на світанку в лісі в одній з північних областей України. Потім, я думаю, переслідувачі повернулися по машину, щоб її забрати… втекти вона вже не могла, тому, скільки б їх там не було, пішли всі. Під час їхньої відсутності Астрід знайшли грибники. Зупинили машину швидкої допомоги, котра, на щастя, їхала в той час з виклику, і швидка забрала її в районну лікарню. Там, у приймальному відділенні, молодий інтерн-травматолог прийняв у Астрід пологи, після яких вона померла від травм, несумісних із життям… Тіло Астрід з лікарні забрали через два дні невідомі люди, наказавши знищити всі документи про неї, дали гроші і залишили всі її коштовності, окрім обручки. Дитину теж лишили, називаючи недоношену дівчинку не найкращими словами… Байстрючка — найпристойніше з них. Вона була їм не потрібна. Цей інтерн витратив усі отримані гроші на те, щоб дівчинка вижила, і віддав їй золотий браслет і цю саму каблучку зі смарагдом, бо взяти їх собі йому не дозволяло сумління… На каблучці не було проби, і всі сприймали її, за біжутерію. Золото з пробою дитині не дісталося.
— У Астрід була донька? Від мого брата?… Це точно?…
— Так. Я не думаю, що такі сині очі у дитини могли бути від когось іншого.
— І … Це ваша дружина?.. — протягнув чоловік, розглядаючи Артура і прикидаючи їхню можливу вікову різницю, адже на початку розмови такий зв’язок у цього молодика не викликав обурення.
— Ні. Це моя теща. На жаль, я ніколи не знав її, бо, коли моїй дружині було 7 років, вона загинула, — Артур зітхнув. Стало гидко і неприємно. Хотілося піти в душ і змити з себе все почуте і сказане. — Я не знаю, чим керувалася ваша мати, йдучи до працівника КДБ з таким зверненням… Про що вона думала і на що розраховувала. Але якби тоді вона не пішла до Стрельцова… ми б з вами зараз не говорили…
Артур замовк. Якби… Тоді в його житті ніколи б не було Злати. Вона б не існувала. Астрід і Андріс виростили б свою дитину разом, а може й не тільки її одну. Ця дитина ніколи б не зазнала знущань і наруги у сиротинці, і точно б не стала дружиною Юрія Мельника, не народила б Валю, Злату, Макса і Андрія… Хто знає, що було б з Артуром, і як би склалося його життя, якби матір Андріса, засліплена гнівом на Астрід, одним своїм вчинком не зламала б долі цілій купі людей… І все лише тому, що Астрід була старшою за її сина. Вона прийняла допомогу з виїздом за кордон, допомогу з розміщенням на новому місці і працевлаштуванням, навіть не розуміючи, що Астрід все це зробила для них тільки через кохання до її меншого сина… Астрід була старша за Андріса, заміжня… мала скоро отримати розлучення, але обмежений світогляд матері не допускав присутності Астрід в житті її сина… це не збігалося з її уявленням про допустимі межі пристойності…