Про свою розмову з Іварсом Артур розповів Златі через тиждень. За цей час він встиг поговорити по скайпу з іншим братом її діда, Валдісом. Той жив у Відні, був музикантом, а саме скрипалем. Грав в оркестрі. Мав сина Андріса (на згадку про брата), також музиканта, і двох онуків. Коли Валдіс дізнався про вчинок матері, то дуже сильно з нею посварився і не спілкувався з нею і братом досить тривалий час, тридцять років. Підтримував зв’язок лише з батьком, якого не стало сім років тому. На похороні вони поновили формальне спілкування.
Ще раз говорив з Іварсом, той розповів про себе. Він художник. Успішний. Колекціонує витвори мистецтва. У нього два сина, обоє архітектори, і донька, педіатр. Дуже цікавився життям своєї небоги, її дітьми… шкодував, що ніхто з них не знав і не здогадувався про вагітність Астрід. Можливо, тоді все було б не так… Але, вже як є.
Обидва діда прагнули зустрічі. Злата сприйняла новину про родичів з хвилюванням і Артур дуже переживав, щоб її стан через це не погіршився, та все пройшло добре.
Діди приїхали до них недільного ранку з величезними букетами квітів і фруктовими кошиками. Якщо до цієї зустрічі вони і мали якісь сумніви щодо їхніх родинних зв’язків, то зовнішність Злати розбивала ці сумніви вщент: вона була майже копією Астрід, але з очима Андріса…
Зустріч була дуже емоційною і теплою. Іварс привіз їй сережки… Сказав, що вони мають належати їй. Ще мав бути ланцюжок з кулоном, але Андріс не встиг закінчити ту свою роботу… Зв’язалися скайпом з Андрієм, і Іварс сказав, що хоче, аби хлопець приїхав до нього в гості, що найближчим часом він займеться цим питанням.
Свого слова чоловік дотримається. Вже в кінці березня Андрій буде в Швеції де відбудеться його і Златине знайомство з прабабусею, Ірмою Балодіс…Їй було вже 82 роки. Вона була високою, худорлявою жінкою зі срібним сивим волоссям, світлими блакитними очима, мала прекрасне здоров’я, хорошу пам’ять і вела досить активне життя, як на свій поважний вік. Побачити юну копію Астрід Ірма не очікувала. Злата ж дивилася на неї крижаним поглядом синіх очей, бачачи в ній старшу копію своєї свекрухи. Вони лише стримано кивнули одна одній, коли їх представили, і не спілкувались. Спілкувався Андрій. Злата, як не вдивлялася, але очах своєї прабабці не побачила жодного жалю про скоєне…
Андрій після цієї поїздки повернеться до Швеції влітку, проведе все літо за додатковими заняттями, і своє подальше навчання він продовжить в Швеції і Німеччині. Візьме собі друге прізвище і стане Мельник-Балодіс. Для хлопця поява родичів відкривала широкі можливості, і Артур порадив йому не втрачати свій шанс. До слів швагра Андрій прислухався, дуже його поважав і був безмежно вдячний Артуру за те, що він зробив. Ніхто не вірив, що можливо з’ясувати походження кульгавої дівчинки з дитячого будинку, Марії Руденко… А Артур ЗМІГ. За допомогою друзів і знайомих він розплутав цей клубок… Мазунчик долі.
В лютому 2011 року вони зробили наступне УЗД і Злату окрилила звістка про те, що обоє їхніх дітей — хлопці.
— Плюс двоє Павленків, дід Петро буде задоволеним, — весело сказала Злата в машині, дорогою до квартири.
— Ну, він буде, так… — протягнув Артур.
— А ти ні? — здивувалась Злата.
— Звісно, що буду, Сонечку, але я сподівався, що діти — різних статей, що це — донька і син.
— Ну… Стать дитини залежить від чоловіка… Тому, Артуре Олексійовичу, я думаю, що наступного разу вам потрібно буде якось краще постаратися, щоб вийшла донька.
— Наступного разу? — здивовано перепитав Артур. — Злато, ти впевнена, що захочеш? Попереду ще пологи і…
— Впевнена. Я теж хочу доньку, — вона посміхнулась. — Я навіть ім’я для неї маю — Таміла.
— Стать не залежить від старання, на жаль, це рулетка. І результат кожної наступної спроби абсолютно не залежить від попередньої… — говорив Артур, дивлячись на дорогу. Він думав про це вже не один раз.
— Значить, будемо пробувати, поки не отримаємо бажаного.
— Сонечку, давай поговоримо про це… через рік. Добре?
— Добре. І не думай, що я забуду, — Злата погрозила Артуру пальцем.
Артур тоді їй не відповів. Стабільний стан Злати — це добре. Її аналізи в нормі, діти розвиваються і ростуть теж добре, але майбутні пологи його лякали. Та й невідомо, де вони мали бути…
Ніхто нічого не казав про пролонгацію контракту. Свою роботу Артур виконував добре і намагався бути не просто виконавцем. Маючи досвід у виконанні схожих завдань, бачив можливі проблеми і, ще в січні на одному ранковому мітингу , вніс деякі пропозиції по заміні плат на інші і портуванні програм під нове “залізо”, щоб уникнути в майбутньому питань сумісності і поєднання пристроїв, бо це може ускладнити реалізацію проекту. Мітинг той проводив Пол, зауваження ним були прийняті скептично і не розглядалися, доки згадані проблеми, врешті, не виникли… І коли на черговому ранковому мітингу почали їх обговорення — Натан поцікавився його думкою. Артур сказав, що озвучував можливість виникнення цих проблем ще три тижні тому і запропонував вирішення, але його пропозицію ніхто не прийняв до уваги. І зараз йому нема чого додати, він вже все озвучив раніше. Цей його вислів став причиною подальших напружених відносин з Полом і частиною команди, котра тоді підтримала Пола. Якщо до того лунали натяки на те, що контракт Артура можуть продовжити ще на рік, то тепер про це ніхто нічого не говорив. А він не запитував.
Як виявиться пізніше, у Пола була особиста зацікавленість у реалізації старих зразків плат. Після з’ясування всіх обставин Пол “піде” з компанії, а в квітні Олівер запропонує Артуру подовжити контракт на рік і замість півроку пробудуть вони в Данії майже два роки…
Ці два роки Артур, за допомогою одногрупників, родини дядька Олега і двоюрідних дядьків Злати (архітекторів), здійснивши три особистих перельоти до України і назад, займався питанням будинку. Придбані ним ділянки навесні будуть розчищені від споруд, чагарників і старих хворих дерев, залишаться лише здорові, будуть винесені межі ділянок в натурі, здійснена геологія та геодезія, що дасть змогу з’ясувати склад ґрунтів, рівень ґрунтових вод і стійкість схилів: в умовах близькості річки це було важливо. Дослідження дали змогу розробити проекти основного та гостьового будинків, а також пляжного будиночка біля води, зони відпочинку. Дослідження стало підґрунтям для точного розрахунку форми й товщини фундаментів будівель, глибини закладки інженерних мереж, максимальну кількість поверхів — щоб все це капітально збудувати… Артур завжди вважав, що кожен має займатись своєю справою, тому проект будинку робили архітектори —він і Злата лише озвучили свої побажання: камін, великі вікна, обов’язкові приміщення… Будували будівельники, роботу яких контролював Тоха (бо він же їх і рекомендував), Міха та Ромен, у звичній для них манері, приїздили без попереджень і сунули свої носи у всі шпарини. Як сказав Ромен: ”У нас особиста зацікавленість. Нам тут ще неодноразово бухати. І тут житиме мій кум, я не хочу, щоб потім він мені виказував, що я за чимось не простежив.”
Ксенія займалася ландшафтним дизайном. Дядько Олег був завантажений виготовленням меблів для дому і саду.
Не все було гладко, були й різні конфліктні і неприємні ситуації, але робота кипіла. На початку вересня 2012 року всі роботи було завершено і будинок підключили до охоронного пульта.
На другу річницю весілля Артур привезе свою родину у повністю ГОТОВИЙ будинок, але це буде потім…