Іварс опустив голову, якийсь час сидів мовчки, а потім взяв у руки коробочку. По блиску зелених камінців Артур здогадався, що це і є ті самі сережки, про які казав Паскаль. Він побачив Іварса і перенаправив до Артура, по очах здогадавшись, що той, безперечно, родич Злати. І тепер Артур навіть точно знав який саме — рідний брат її діда. Один із старших братів. Артур не сумнівався, що гонщик Маріс, про якого говорив Борис Бран, кажучи про родину брата свого діда, що виїхала до Німеччини до його народження, говорив саме про родину Іварса Балодіса… Менший син невдало пірнув… ні, він не пірнув… йому “допомогли” пірнути…
— Андріс, — сказав чоловік. — мій менший брат. Він був дуже талановитим ювеліром. Дуже. Він гарно малював і змалечку допомагав батьку в майстерні. Зазвичай, на підготовку майстра-ювеліра йде близько десяти років, а Андріс був неймовірно талановитим… Але таким наївним і довірливим… У вісімнадцять років він створював неймовірні коштовності за персональними замовленнями тодішніх чинуш і тих, хто крутився біля них. Так він і познайомився з тією жінкою…
— Вона замовляла коштовності сама, чи це робив її чоловік, Нікіта Стрельцов? — уточнив Артур, відкинувшись на спинку стільця. В голові він вже склав весь пазл, але хотів уточнити деякі моменти.
— Ви багато знаєте, — Іварс відставив сережки.
— Менше, ніж хотілося б. То як? Сама чи чоловік?
— Спочатку чоловік. Потім вона захотіла якусь особливу прикрасу, і коли не змогла пояснити чоловіку, що саме хоче — той привів її до мого брата. Так вони і познайомилися. Він часто робив для неї коштовності, ця жінка була ласа до золота.
— Або шукала привід прийти… — припустив Артур.
— Навесні 1973 року вона несподівано запропонувала нашій родині допомогти з переїздом до Німеччини. Наш батько був огранщиком, брат — ювеліром, і вона казала, що бачить, який у них високий потенціал, що такі спеціалісти екстра-класу практично є невитребуваними в Союзі. В Німеччині більше можливостей для професійної реалізації, і матеріальна віддача там краща. Наша родина погодилася на її пропозицію. Спочатку виїхав я і середній брат, Валдіс. Дядько Яніс, брат мого батька, відмовився їхати. Андріс мав виїхати з батьками в серпні 1973 року, але дещо сталося… Наша мама, Ірма, застала його з Астрід у майстерні, коли вони чинили перелюб! Виявляється, ця жінка спокусила мого брата!
— Скільки йому було років?
— На той момент вже 21.
— Тобто, він був повнолітнім.
— Астрід була на 4 роки молодша нашої матері! Ви вважаєте це нормальним, коли молодий юнак має статеві зносини з жінкою, котра за віком годиться йому в матері?
— Моя особиста думка з цього приводу не має жодного значення… — сказав Артур, відчуваючи, що йому перехоплює подих, бо подальший перебіг подій ставав для нього вже очевидним.
— Це було жахливо! І неприйнятно! Мої батьки поговорили з Андрісом. Вони вимагали від нього припинити зв’язок з Астрід. Намагалися донести до нього, що стосунки зі старшою жінкою, та ще й заміжньою — це неприпустимо, це виходить за всі наявні межі пристойності. Андріс опирався.
— Що таке ці “межі пристойності”? Лише шаблони, якісь норми поведінки, котрі прийняті у суспільстві колись давно, і чомусь всі старанно намагаються їх дотримуватися всупереч здоровому глузду, приносячи своє щастя у жертву! Я так не хочу і не буду! І мені все одно, що скажуть люди! Я її кохаю! — з надривом говорив Андріс, емоційно розмахуючи руками.
— Ти живеш у суспільстві, сину. Ти не можеш ігнорувати встановлених правил, — намагався напоумити сина батько.
— Можу!
— Астрід годиться тобі в матері! — викрикнула мати.
— Мені байдуже скільки їй років!
— Вона заміжня!
— Її чоловік погодився на розлучення. Тому Астрід вже майже вільна!
— Майже?! Але ж якою потрібно бути людиною, щоб нав’язувати себе молодому хлопцю? Вона не просто так вилася довкола нашої родини ці три роки. Все прорахувала, підступне стерво!
— Мамо, будь ласка, не ображай Астрід. Ти її зовсім не знаєш!
— Ти теж її не знаєш, нормальна жінка не буде робити те, що чинить ця хвойда!
— Мамо! Я все одно буду з нею!
— Ні, не будеш, бо ми тобі цього не дозволяємо.
— І як ви мене змусите розлюбити Асту?
— Побачиш…