Настав обід. Піднімаючись з робочого місця і обдумуючи варіант, як позбутися від колишньої у легальний спосіб, Артур почув, як його гукнув Паскаль. Той запропонував пообідати в його кабінеті, нікуди не йти, бо зараз до нього мав прийти Олівер, а Паскаль вже зробив замовлення в китайському ресторані, котре гість власне й принесе.
Олівер Янсен був власником компанії, для якої Артур зараз виконував свою ”додаткову” роботу. Ідея нікуди не йти його влаштовувала, і він попрямував до кабінету боса.
Олівер був світловолосим високим чоловіком, років п’ятдесяти, в джинсах і сірій футболці.
Дрес-код працівників айтішної сфери — це окрема тема. Коли ти кодиш — одяг має бути зручним, можна й без нього, можна в домашньому халаті, сидячи вдома на дивані, як Лінус Торвальдс (творець Лінукс, операційної системи, яка стала каталізатором руху за відкрите програмне забезпечення, що кинуло виклик традиційній схемі інтелектуальної власності). Артур досить часто робив так удома і точно знав, що хоче так робити і в майбутньому, у своєму власному будинку — лишалось тільки обрати місце для дивану: кабінет чи сад. Жодних ділових костюмів. Тому, побачивши Олівера вперше, Артур оцінив його по зовнішньому вигляду, по одягу. Власник компанії виглядав НОРМАЛЬНО, як айтішник, без зайвих понтів.
Оліверу подобалась якість і швидкість роботи Артура, він хотів запропонувати йому контракт. Для початку на півроку, оплата гідна, але одна умова Артура не влаштовувала — проживання в Данії.
Він сказав, що пропозиція цікава, і йому подобається, але він не може її прийняти, бо хоче влаштувати особисте життя і не планує нікуди їздити, тим більше на такий тривалий термін.
Олівер засмутився, просив ще подумати, але Артур сказав, що думати нема про що, його дівчина зараз проходить лікування, і він хоче бути поруч із нею. Що він надалі буде відмовлятись від усіх закордонних відряджень, бо особисте життя для нього тепер виходить на перший план. Олівер погодився, що родина — це головна цінність, проте попросив ще подумати.
Паскаль, котрий був лише слухачем, несподівано запитав, чи можливий варіант, щоб Артур приїхав працювати за контрактом пізніше, вже коли дівчина стане його дружиною.
Олівер не бачив в цьому проблеми й запитав, скільки часу потрібно для завершення лікування, і коли вони планують весілля.
Така пропозиція стала несподіванкою і застала Артура зненацька. Можливість поїхати разом зі Златою за кордон йому подобалася, от тільки приймати рішення, не поговоривши з нею, він не хотів. Артур пообіцяв Оліверу, що поговорить з нареченою сьогодні ввечері і найближчим часом надасть відповідь, оскільки сьогодні в неї консультація і дуже скоро має бути чергова операція. Без неї він не буде приймати жодного рішення. Олівер погодився.
Повернувшись на робоче місце, Артур побачив, що Злата — онлайн. Отже, вона повернулася з клініки. Він одягнув навушники і, не вагаючись, натиснув виклик. Бажання почути новини все одно б не дало йому змоги працювати.
Вона прийняла виклик не відразу. На екрані з’явилось її усміхнене обличчя. Останнім часом вона не показувала йому своїх рук. Роздуті гулі на руках виглядали неприємно і вона їх соромилася.
Ба розповіла йому, що останнім часом ті роздуті мішки в неї ще й боліли, натираючи поверхні м’язів під ними, тому, як би Злата не хотіла встигнути зв’язати сукню до повернення Артура, через біль вона взагалі нічого не могла робити. Йому Злата нічого не казала про це не казала, мовчала й намагалася не показувати руки з роздутими ендоекспандерами: не хотіла жалітися.
— Привіт, Сонечку, — Артур усміхнувся, побачивши її.
— Привіт. Я думала тобі написати, не хотіла відволікати від роботи.
— Голосно думала, я почув і передзвонив.
— А казав, що не володієш телепатичними здібностями, — Злата піджала губи, згадуючи, що було після цієї його фрази минулого разу.
— Вчуся потроху, — він зрозумів причину її сум’яття. — То що сказали на консультації?
— Післязавтра — операція…
— В середу, значить… Щось ти не рада.
— Цей лікар… Він дуже дивний.
— Ти про що? — Артур намагався стримувати роздратування всередині себе, котре почало неприємно розростатися після згадки Бориса Брана.
— Він так дивно на мене дивився, і запитав, звідки я, і як опинилася в цих краях. Назвав мене синьооким дивом. Я сказала, що батько з Житомира, а звідки моя мама — я не знаю… А лікар сказав, що був здивований зустріти “Скандинавський типаж” чи “Прибалтійський”, точно не пам’ятаю…
Артур замислено поглянув на Злату. Дійсно… Зовнішність Злати була незвичною. Вона зводила його з розуму, але він ніколи не намагався визначити її типаж. Артуру завжди подобались брюнетки. Ніколи не думав, що закохається в світло-русяву дівчину, майже блондинку. Скандинави, переважно, світловолосі…
Чому Борис запитав звідки Злата? Скандинавський типаж, Прибалтика… “Жінка говорила незрозумілою мовою”, “померла від внутрішньої кровотечі після пологів”.
Якщо у померлої був удар по голові, то, цілком можливо, що настало порушення мовлення через крововилив, і вона могла говорити лише рідною мовою, тією, якою думала, якою працювала її підсвідомість… Сенсорна афазія.
Потрібно буде знайти цей пологовий будинок і розпитати працівників, можливо, хтось із старого персоналу ще працює, і вийде з’ясувати якусь цікаву інформацію. Якби він був вдома…