✾ 36

Ще до зустрічі з матір’ю Артура Злата розуміла, що не сподобається їй. Проте відчути це неприйняття в повній мірі виявилося набагато болючіше, ніж дівчина могла собі уявити.

Вона пам’ятала слова Артема про те, що потрібен час, щоб матір зрозуміла, що Артуру з нею добре… Що інших варіантів бути прийнятою в неї нема… 

Ох, Артеме, є така підозра, що цього не станеться НІКОЛИ…

Артур намагався втішити Злату, проте всі старання були марними. Дівчина нічого не говорила і лише беззвучно плакала. Він розумів її біль і нічим не міг його полегшити.

Мати досі лишалася на кухні. Потрібно було відправити її до себе в квартиру і зробити так, щоб вона сюди більше не потрапляла, коли їй заманеться. Треба замінити замки… Артем може купити нові по дорозі додому.

Рука Артура потягнулася по телефон, але в кишені джинсів його не було. Точно. Він давав його Златі і телефон, очевидно, залишився на кухні. Їй потрібен СВІЙ телефон, завтра треба буде нарешті його купити. Що ж… Значить, зараз він піде на кухню по телефон і проводить матір.

— Сонечку, я зараз піду, відправлю її і повернусь. Добре?

Вона кивнула у відповідь. Артур всадив Злату в крісло біля вікна, в котре вона залізла з ногами, накрив її пледом, поцілував, легенько стиснувши в обіймах, і пішов на кухню.

Лідія сиділа на диванчику, заклавши ногу на ногу і гойдаючи ступнею.

— О, нарешті, а я вже думала, що не дочекаюся тебе. 

Артур взяв телефон і, спершись об стіну біля дверей спиною, насупивши брови, поглянув на матір. Він хотів багато їй сказати, але тоді розмова могла затягнутися надовго, а потрібно якнайшвидше випровадити її з квартири і повернутися до Злати.

— Як я маю розуміти цей твій погляд? — поцікавилася Лідія.

— Якщо ти будеш втручатись у наші зі Златою стосунки — я буду змушений вжити заходів, котрі тобі не сподобаються.

— Це погроза?

— Попередження. Я тебе попереджаю, щоб ти дуже добре думала над тим, що ти робиш і що говориш. 

— Артуре, невже… ВОНА має таке велике значення для тебе? Я тебе не розумію, що в ній особливого? Та на неї дивитися гидко, і як ти з нею можеш?… — Лідія скривилася, показуючи всім своїм виглядом, які гидливі почуття в неї викликає сама думка про його близькість зі Златою.

— Це тебе не стосується.

— Помиляєшся, ти мій син і твоє життя мене стосується. Я не можу просто дивитися, як ти робиш помилку, а ця дівчина стане твоєю найбільшою помилкою в житті, згадаєш мої слова. 

— Ти не підходиш на роль оракула. А найбільшої помилки я вже уникнув два роки тому, на здійснення якої ти і тітка Ніна мене радісно штовхали. Дуже, мабуть, весело вам було спостерігати, як я добровільно ліз у зашморг.

— Нічого подібного. Ми просто хотіли тебе прилаштувати.

— Так, в потрібні руки, — Артур похитав головою, — Якби Іннеса не набухалась і не почала видавати мені уривки ваших приватних розмов… то я б стільки цікавих речей не дізнався ніколи за все життя.

— Якщо ти про її перев’язані труби, то я про це нічого не знала.

— Мені байдуже, що ти знала, а що ні. Ти бачила мою одержимість бажанням мати доньку і не зробила НІЧОГО, щоб перешкодити своїй любій подрузі завзято в’язати мене по руках і ногах. Тому не потрібно зараз мені так натхненно розповідати про свої хвилювання, глядачів нема, ми лише вдвох, розслабся.