Артур відбив дзвінок і, піднявши телефон вгору і вперед та схилившись до Злати, зробив спільне фото. Обличчя дівчини було повернуто правим, неушкодженим боком до камери, тому вона досить спокійно сприйняла ідею з фото.
Разом переглянули, що вийшло — хороший знімок, навіть не помітно синця на вилиці. Артур відправив фото.
Жека не дзвонив вже хвилин п’ять.
— Набери його, бо щось довго мовчить. Доведеш батька сімейства, — засміявся за кермом Артем. — Зойка тебе прикінчить.
— Так, щось довго, — Артур натис виклик.
— Алло, — пролунав голос Жеки.
— Ти там живий? Бо ми тут всі хвилюємось.
— Артуре, я завжди знав, що ти прибацаний і в тебе дуже специфічне почуття гумору, але це — ну зовсім не смішно. Дівчина схожа, проте це фото — це перебір.
— Це справді я, Злата, — сказала схвильовано Злата, — та сама дівчина, що з твоєю сестрою їздила на конкурс в Італію. І ми познайомилися в аеропорту, а потім поїхали в МакДональдз.
— Злата?.. Але ж… Але ж нам сказали, що ти… — голос Жеки звучав розгублено. Він був спантеличений. Ще досі відчував докори совісті, що саме він тоді повідомив друга про смерть Злати. І от, виявляється, вона — жива…
— Жеко, це довга історія, всі подробиці при зустрічі, — сказав Артур.
— Як ви…
— Головне, що зустрілись, решту дізнаєшся потім.
— Окей. А коли?
— Не знаю, зараз нічого не можу планувати. У вівторок важлива зустріч, після неї можна буде щось придумати. Ми обов’язково тобі все розкажемо, потім. Обіцяю.
— Мені треба випити… — сказав Жека. — Це… Це пі*дець як круто… я радий. Дуже радий за вас, правда…
— Ти там не дуже пий, бо Зою може прихопити, ти маєш бути тверезим.
— Викличу таксі… Я за вас дуже радий. Чекаю розповіді, зустрічі і… Соню, не їж вазона! Бувайте! Соню!…
Артур відклав телефон.
— А що з його дружиною? Що має прихопити? Вона хворіє? — запитала Злата, озирнувшись до Артура.
— Має народити другу доньку з дня на день, — він погладив її руки, задумливо дивлячись в очі дівчини.
Він мріяв про доньку і не мав жодної, а Жека, котрий одружився по зальоту і сім’я його напружувала, принаймні так він казав, ось-ось буде мати вже другу… Хоча, останнім часом мрія Артура мати доньку Злату змінилась на мрію мати дитину від Злати. Цієї осені йому буде вже 28 років, вітри в голові вже не такі буйні, награвся. Майже всі друзі одружені, дехто вже встиг і не по одному разу збігати в загс. Він теж туди збирався… на щастя, не дійшов. Але тепер би точно сходив, зі Златою. Те, що вона поїхала з ним, вселяло впевненість, що дівчина не відмовиться. І тоді в них обох буде СПРАВЖНЯ ЩАСЛИВА СІМʼЯ. Ця нова мрія подобалась Артуру. Проте, не зараз… Спочатку пластика.
Артур перевів погляд на губи дівчини, і від цього погляду низ живота Злати почало заливати тепло. Неважко було здогадатись, про що він думає. І, прислухаючись до своїх відчуттів, Злата розуміла, що починає думати про те саме…
Телефон Артема заграв Імперський марш.
— Мамо, я за кермом. Вертаємось. О… ми погуляли на славу. Ага. Артур? Так, відтягнувся на повну, він дуже давно вже так не відривався. Так, прямо феєрверк вражень. Добре, зрозумів. Все, потім, я за кермом, — він вимкнув телефон, — мама ще тиждень буде на дачі.
— Це добре, — відповів Артур і в нього теж задзвенів телефон. Цього разу він поглянув хто дзвонить. Дзвонив його батько.
— Що ж вони всі так активізувалися, га? Треба поставити режим “ не турбувати”, як вчора був, — сказав брюнет і прийняв виклик. — Так, тату.
— Артуре, невже так важко набрати і сказати пару слів? У вас все добре?
— Все відносно добре. Я забув подзвонити. Вибач.
— Що ви там? Як Злата?
— Їдемо в Київ.
— Коли будете в нас?
— Не знаю.
— А де ви їдете зараз? Ще довго? Чи там ремонт?
— Тату, ти не зрозумів. Доки я в країні — Злата житиме у мене.
— Артуре… Навіщо ти так чиниш? Ти ж знаєш, всі тілесні стосунки між чоловіком і жінкою поза законним шлюбом є блудом, це — смертний гріх, сину. Те, що благословляється в шлюбі, є гріхом поза ним. Це злочин, що завдає глибоку рану душі й тілу людини, і коли така людина захоче вступити в шлюб, їй буде дуже важко носити в собі цей вантаж і пам’ять про минулі гріхи. Не чини так зі Златою.
— Я маю іншу точку зору на все, що ти оце щойно озвучив.
— Я тебе дуже прошу, Артуре, одумайся! Ти чекав так довго, невже не можеш почекати ще трохи? Не займай дівчину, керуючись бажанням гріховної насолоди.
— Хіба я сам не плід такої насолоди? Ви розписалися з мамою за п’ять місяців до мого народження, і зараз ти розповідаєш мені, що так не можна.
— Ти знаєш, що ці стосунки довго не тривали. Гріх не може лежати в основі щасливого сімейного життя. Я сподіваюся, ти одумаєшся і привезеш Злату до нас, — Артур вимкнув телефон і відкинув його на сидіння. Його руки міцніше обхопили Злату, губами він торкнувся до її волосся. Вони їхали в повній тиші досить довго.
— То куди їхати? — поцікавився Артем згодом.
Злата завмерла в очікуванні відповіді. Слова Олексія Петровича звучали правильно і переконливо, близькість без шлюбу ще донедавна суворо засуджувалися суспільством, а церквою — так і поготів. Жінки, котрі мали зв’язок не зі своїми законними чоловіками, несли тягар дурної слави й осуду. Хвойди.
Дуже часто на проповідях робили акцент на тілесній чистоті, так само як і на духовній. І мова йшла не про гігієну. Навіть якщо тепер погляди суспільства зазнали значних змін, то християнська церква, будь-якої конфесії, свій погляд не змінила і навряд чи колись змінить…
Олексій — церковний служитель і водночас батько Артура, він буде постійно нагадувати і викривати неправильність їхніх відносин при кожній зустрічі. Постійно, поки вони щось з цим не зроблять: або одружаться, або розійдуться… Про обидва варіанта Злата воліла не думати. На перший — не сподівалася, другого — боялася. Знаючи все це, Злата все одно хотіла, щоб Артур не відвозив її в будинок до свого батька. Вона хоче бути з ним.
— До мене, — нарешті вимовив Артур, і вона видихнула. Він помітив це і його рука на животі дівчини легенько стиснула пальці, зминаючи тканину реглану.