Тривалий час вони їхали мовчки, потім Артуру подзвонили. Він одяг на вухо гарнітуру hands-free і прийняв виклик, не стишуючи музики.
— Привіт. Так. Я ще не в місті, повертаюсь. За кермом. Я тебе слухаю. Мамо, я не знаю, вирішуйте самі, не треба вплутувати мене у ваші розбірки. Григорій — твій чоловік, ти його дружина, він мені навіть не батько, вирішуйте якось між собою. І Артема теж не чіпайте. Ну, ма-а-ам… — він довго щось слухав. Пару разів намагався вставити фразу, але потік слів з того кінця був надто щільним. Він поглянув у дзеркало заднього виду. Злата так і сиділа у куточку, певно дивилась у вікно, її лиця він не бачив, лише плече. А так хотілось… — Мамо, ну до чого тут вдячність? Ви — сім’я, вирішуйте між собою. Я тут яким боком? Ну і що, що я твій син? Він же не бухає, не б’є тебе, просто має власну думку, яка, на ПРЕВЕЛИКИЙ жаль, не збігається з твоєю. Поговоріть нормально вдвох, БЕЗ твоєї подруги… Мамо, ти ж вийшла за цього чоловіка заміж, отже не вважала тоді його ідіотом. Розбирайтеся самі. Я не буду втручатись і нікому ніякі поради давати теж не буду. Так, я найгірший син. Так. Не буду сперечатися. Бувай, а я тебе люблю. Цілую, — Артур скинув дзвінок.
— Що знову? — запитав Жека.
Артур похитав головою і нічого не відповів. Розарія відмітила для себе, що батьки його розлучені. Він їде з батьком за кордон, у матері — інший чоловік. Можливо, в батька теж інша сім’я.
Скупчення машин попереду вказувало на те, що сталась аварія. Вже були швидкі, надавалася допомога постраждалим, даішники оформлювали ДТП, кутались у плащі, ховаючись від дрібного дощу, ходили з рулетками й заміряли гальмівні шляхи. Всі мовчки подивилися на чотири машини, що втаранились одна в одну. Поруч з машинами лежало два тіла, накритих чорною плівкою.
— Який жах… — сказала Тетяна. — Як же це?
— Висока швидкість, погана видимість, непристебнуті паски безпеки, куплені права, — сказав Жека.
Розарія озирнулась на Злату. Дівчина вилізла зі своєї хованки, відсунулась від вікна, ніби хотіла бути подалі від мертвих тіл. Артур не міг не помітити, що дівчина зблідла. Боїться мертвих? Побачене збентежило її, вона стисла губи, охопила себе руками, а потім знову залізла у свій куточок. Артуру так захотілося обійняти її, заспокоїти. Та хоч би взяти за руку… Кримінальний кодекс — нагадав собі. Повільно проїхали повз ДТП. Залишивши позаду аварію, Артур додав газу.
У нього знову задзвенів телефон.
— Привіт, Артеме. Так. Мама вже дзвонила. Нічого я не збираюся робити, з якого дива?… Знаєш, як старший брат, я дам тобі пораду: не лізь.
— Слухайся старших! — гукнув Жека.
— Тобі теж привіт, — Артур кивнув йому.— Вони дорослі люди,а влаштували дитячий садочок. Тримайся подалі, бери Анютку, і — до бабусі. Добре, Анютку — бабусі, сам можеш ночувати в мене. Я не проти. Ні, пиво не буду, ввечері робота. Піцу буду. Так. Можна таку, як минулого разу.
— Бери більше, я теж прийду!— крикнув Євген.
— Питає яку.
— А минулого разу ви яку брали?
— З морепродуктами.
— З салямі та грибами.
— Окей. З салямі та грибами. Там пара сотень на холодильнику лежить. А, то ти в мене, — засміявся, — вже втік з рідного гніздечка? Бери, добре. Купи до бабусь морозива, і Анюта, можливо, не виїсть їм мозок. Ні, Колу не треба, краще фруктів. Давай, до вечора.
Розарія Павлівна покосилася на Артура. Він помітив це, але голови не повернув і до самого місця призначення дивився лише на дорогу, іноді шукаючи погляд Злати в дзеркалі, але його там не було. Таня і Жека впівголоса щось обговорювали, сперечалися: брат і сестра, котрі не бачились тиждень і так скучили одне за одним. З того, що можна було розчути: святкування перемоги в колі родини відкладається до повернення батька з відрядження.