18 листопада, у четвер, випав перший сніг. Був мороз і у хаті протопили грубки. Того вечора Лариса довго не могла заснути. Думки про Степана і спогади не відпускали її. Меланія тихенько спала у неї під боком, розкинувши рученята. Лора вдихала молочно-ванільний аромат її шкіри і розглядала сплячу доньку у тьмяномі світлі нічника. Як раптом, вловила запах диму. Звідки? Підняла голову і не повірила своїм очам — з-під дверей до кімнати проникав дим. ПОЖЕЖА?
Лариса схопилась і підійшла до дверей. Тихо. Потріскування не чути. Невже димить з грубки?! Меланія…підійшла до малої і переклала її до ліжечка, щоб не скотилася на підлогу.
Коридор наповнювався димом, але його джерелом була не грубка — дим йшов з-під дверей кімнати батька. Лариса кинулась до шафи, витягла звідти свій широкий кашеміровий шарф — подарунок Степана… Змочила його, засунувши у відро з водою зав’язала навколо обличчя, взяла з плити чавунну пательню і побігла до кімнати батька. Вона швидко зачинила за собою двері і, пам’ятаючи, що до вікна був вільний прохід ринулась вперед, махаючи пательнею і ось, пательня зустрілась зі склом, котре задзвеніло, вилітаючи надвір і випускаючи дим на вулицю. Лариса висунулася з вікна, намагаючись вдихнути свіже повітря. Та сталось те, на що вона не розраховувала…
Володимир того дня знову напився. Сильно. Він кричав, що всі вони “шалави”, а Лариска ще й “бл*диЩе”, що викине її звідси разом з її байстрючкою, що він їх всіх ненавидить і що поїде до своєї донечки Мирославочки, до єдиної дитини, котра його любить. Людмила Василівна ледь вмовила його піти до себе. Пішов. Володимир часто курив в кімнаті. Через що виникали сварки, бо ж у хаті мала дитина, та він робив це знову і знову — на зло. Того вечора він теж курив в кімнаті — чекав, щоб його хтось зачепив, але жіноча частина родини розійшлась по кімнатах і йому ніхто нічого не сказав. Володимир заснув з цигаркою… Від жару почало тліти ліжко, наповнюючи кімнату, а потім і коридор димом. Коли Лора розбила вікно, щоб випустити дим — до кімнати потрапив кисень… і те, що досі тліло — СПАЛАХНУЛО.
Від звуку розбитого скла прокинулась матір. Вона підняла голову від подушки, прислухалася — тиша. Аж рапотм, скрик. Лариса. Невже той п’яниця пішов до їхньої кімнати? Вискочила у коридор — дим. Лариса знову скрикнула, але далеко. Прочинивши двері до кімнати колишнього чоловіка побачила крізь марево диму нерухомого Володимира на ліжку, що горіло. Лариси у кімнаті не було. Людмила стягнула його на підлогу і за ноги потягла у коридор… але він не рухався… мертвий.
— Лоро, ти де?! — гукнула у кімнату.
— На вулиці, — почувся голос Лариси.
Коли у кімнаті спалахнуло полум’я, Лариса, від несподіванки, смикнулася, впустила пательню надвір, а сама відсахнулася на друге ліжко, на якому колись спав Степан після уколу. Під час падіння поранила шкіру об розбиту шибку і тоді скрикнула перший раз. Підвівшись, вилізла з вікна надвір та, приземляючись, підвернула ногу, тому скрикнула вдруге.
Прибігла Тетяна з відром води і линула на палаюче ліжко. Потрібно було більше води. Лариса покульгала до криниці, де гарячково крутила корбу підіймаючи відра з водою одне за одним, а матір і сестра носили. Скільки відер вони принесли — не знали: десяток? Два? Хтось з сусідів викликав пожежників. Вони приїхали, коли вже все загасили. Міліція, швидка… Лише тоді, бачачи мигалки, Лариса відчула холод і зрозуміла, що вона у піжамних штанах і футболці. Надворі — мороз. Мама з сестрою теж у ночнушках…
— Меланія?! — стурбовано вона поглянула на сестру.
— Спить, все добре, я зазирала. Пішли до хати… — Тетяна, насупившись, поглянула на неї. Йти Лариса не могла. Нога страшенно боліла. Йти довелося спираючись на сестру, але це були не єдині її ушкодження. Лора здерла руки і живіт, коли вибиралася через вікно з хати, порізи на долонях кровили від інтенсивного крутіння корби і весь одяг був вимащений її кров’ю. Полум’я обпалило їй волосся з правого боку. Сівши на табурет у хаті і торкнувшись голови рукою, Лариса зрозуміла, що стригтися тепер доведеться ДУЖЕ коротко… Зітхнула. Степан дуже любив її волосся… та чи ж лише її?