Самонавіювання діяло, Степан жив так, як і раніше, не згадуючи про Русалку. Та коли у січні почув про синю машину — серце відгукнулося пекучими ревнощами. Степан зізнався Роману, що подумав на нього. Думав, що Лора таким чином вирішила йому помститися, але помилився. Вона і не думала про помсту. Лариса його чекала… і відчуття вини перед нею тисло Степану груди: минулого він змінити вже не міг, а майбутнє потрібно було ще відвоювати.
— Послухай, — Роман ринувся до Лариси. Став на коліна біля дивану і поклав свою руку, поверх її, що лежала на подушці — Лора не прибрала руки, була занурена у своє горе і зовсім нічого не помічала, навіть його дотику. Справи погані. Раніше, вона б відсахнулася від нього…
— Маргарита була потрібна, щоб Фурія не займала тебе. Я розмовляв зі Степаном по телефону, 21 березня, перед його поїздкою до Колумбії. Ми говорили про тебе і про вашу малу. Ти чуєш? Не про Маргариту, а про вас.
— Він вже місяць, як зник… — Лора підняла голову, і її обличчя опинилось впритул до нього. Роман, як заворожений, розглядав її обличчя. Навіть вбита горем і заплакана Лариса була неймовірно гарною. Задумався і труснув головою, відганяючи мару, — чому ти не прийшов раніше?
— Не було потреби. Ти ходила до лікаря і твій стан не викликав хвилювань, а тепер — ти пропустила візит. Я вирішив дізнатись у чім річ. У тебе ж можуть статися передчасні пологи. Бонд мені не пробачить, якщо я не подбаю про тебе.
— Він справді просив тебе за мною наглядати? — з недовірою перепитала Лора. Вона ж казала Степану ніколи більше не просити Романа про це. Чому він вирішив звернутись до нього, а не до Ігоря?
— Справді.
— Чому?
— Тому що він кохає тебе, довіряє тобі і хвилюється про тебе.
— Я не розумію…
— Ларисо… Я лише стежу, щоб у тебе все було добре. Щоб не виникло жодних проблем. Степан попросив мене про це, бо сам не може. Я не чіплятимусь до тебе, не хвилюйся.
Лора вклала голову на подушку і, забравши свою руку з-під його, витерла сльози з обличчя.
— Як ти з ним спілкуєшся?
— Телефоном. З різних місць, на різні номери. У нас є свій шифр, ще з часів навчання… Лоро, цей божевільний — живий. Це найголовніше. Розумію, що почути про Марго тобі було неприємно, але вона не варта твоїх сліз. Вона — тимчасове явище, а ти — його Наяда.
Лариса була вражена почутим — Степан СКАЗАВ Роману це своє особливе звертання до неї. Певно, розмова між друзями була ДУЖЕ відвертою. Мовчки дивилася на нього. Дивно було чути, як Роман переконує її у почуттях Степана.
Мала бешкетувала у животі, і Лора поклала руку на живіт, отримавши одразу ж удар в долоню.
— Схоже, мала така ж непосидюча, як і її батько, — усміхнувся Роман.
— Так… — промовила Лора. Вона ображена, спантеличена, але разом з тим відчувала, що готова пробачити Степану все, навіть зраду, тільки б він жив.
З того дня Роман почав часто заглядати до квартири родини Пилявець, і Олена аж занадто радісно вітала його у дверях квартири, та він не звертав на неї уваги. До лікаря він возив Лору машиною, щоб її ніхто ніде не штурхнув і вона не спіткнулася. Олена, коли не працювала у салоні краси — їздила з ними.
Переговори з FARC затягувались, і поки що не було жодного результату. Лариса хвилювалася, але принаймні вона знала, що він живий. Роман казав, що бачив у Ігоря фото Степана: трохи відросла борода і волосся, але все одно зрозуміло, що то він. Взяти з собою, щоб показати їй, не наважився, бо Ігор не знає про її вагітність.