Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 34

Лариса лежала на дивані, на боку, підклавши подушку під бік, вкривши ноги пледом і читала конспект, тихенько промовляючи собі під ніс текст. Вона здала сесію і зараз був час підготовки до державних іспитів. Периферійним зором вона бачила, що хтось зайшов, але нічого не промовляв. Як правило, всі члени родини Пилявець щось говорили вже з порогу, а тут — тиша… Наступної миті Лора вловила знайомий до болю аромат парфуму… і завмерла. Боялась навіть дихнути. Це не може бути правдою… Вона повільно підняла голову і зустріла пильний погляд гетерохромних очей, спрямований на неї.

Виглядала Лариса і справді хворобливо: бліда, під очима синці. Степан пройшов вперед і мовчки сів на підлогу біля дивану, опинившись просто навпроти її обличчя.

— Привіт… — вимовила Лора ледь чутно, несила відвести погляду від нього.

— Пробач…

Лариса подалась вперед, обійняла його за плечі і притулилася своєю щокою до його щоки. Цієї миті вона забула про те, що сердилася на Степана через його колючі слова, що ображалася на нього через те, що він у грудні не зустрівся з нею…Зараз він був тут, поруч, з нею, і це було для Лори найголовнішим.

— Коли я почула про Бакеро… я все зрозуміла.

Степан обійняв її. Відчуття його рук на спині розійшлося мільйонами мурах по її тілу.

— Наступною можеш стати ти…

Лариса майже не дихала, горнучись до нього, і не вірячи у реальність його присутності в кімнаті. Він знайшов її тут, хіба це не свідчення того, що вона йому не байдужа, але є дещо, про що він не здогадується…

— Степане… — Лора відхилилась і розгублено поглянула йому в очі, — я маю тобі дещо сказати… тобі це може не сподобатись, але… так вийшло… я не думала, що так буде…

 Він насторожився.

— Кажи.

— Тоді у червні… коли ти дзвонив бабусі, ти сказав, що приїдеш аж на новий рік…

— Сказав, — промовив тихо і вичікував, що вона скаже далі.

— І я… я перестала пити таблетки, а у вересні приїхала Таїса і я … — Лора перелякано поглянула на нього не уявляючи якою буде його реакція, але вираз обличчя Степана не змінився, — це дівчинка…

Степан відхилився ще трохи назад і поглянув на ледь помітний живіт Лори, потім знову поглянув їй в очі. Тепер її хворобливий вигляд і анемія, про яку згадував Костик, стали йому зрозумілими. Вагітна… Лора — вагітна і, не зважаючи ні на що, вона не зробила аборт, вирішила лишити дитину…

Це був не грім серед ясного неба і не крижаний душ… Світ ніби перевернувся з ніг на голову, вибухнув і склався заново, ставши іншим. Степан не дуже добре розумів, що він відчував у той момент — новина приголомшила його. ДИТИНА.

Він не міг ні дихати, ні говорити — дивився в зелені очі Наяди, котра чекала від нього хоч якоїсь реакції на сказане нею. Відчував, що для Лори важливо почути його відповідь, але потрібні слова ніяк не спадали на думку… Не відповів нічого, просто мовчки пригорнув Ларису до себе. Вона заплакала.

Його починав охоплювати страх, від розуміння того, що якщо Фурія дізнається — вона отримає неймовірний козир проти нього… Від цієї думки починало стискати груди… Ні… не один козир — два: Лора і дитина.

— Тихше, мАла, тихше, — прошепотів Степан проводячи рукою по її спині, коли почув її схлипи, — все буде добре…

— Ти не сердишся на мене?

— Ні.

— Але ж ти не хотів дітей…

— У Конфуція є вислів: “Тільки дурень у своєму житті не змінює думки”. Ну, а я ж у тебе, наче, трошки розумний… — Степан усміхнувся.

— Ти найкращий, — сказала Лариса, фізично відчуваючи, як з її плечей впав тягар, — я кохаю тебе…

— Я тебе теж…

Коментарі з Facebook