Джерела: cripo.com.ua та pravda.com.ua)
Коли Степан “вагався” з Латинською Америкою, котра ну ніяк не викликала у нього ентузіазму і бажання креативити в роботі — йому зробили НАТЯК, що слід працювати ефективніше, підставили в Англії Бакеро, звинувативши його у нестачі фішок на доволі кругленьку суму… Питання “нестачі” було згодом вирішено і “щирі” вибачення перед круп’є озвучені, але Степан розумів, що ця демонстрація можливого “сценарію розвитку подій” мала його мотивувати працювати КРАЩЕ, бо наступного разу Фурія задіє Ларису…
Працювати на іншому континенті було незвично і складно. Інший менталітет. Тут все було НЕ ТАК. Головна особливість колумбійської наркомафії полягала в тому, що вони не накопичували кошти у банках іноземних країн, а капітал, отриманий в результаті наркоторгівлі, що перевищував кілька мільярдів доларів на рік, наркоторговці воліли повертати в країну, інвестуючи левову частку своїх доходів у купівлю різноманітної дорогої нерухомості, (зокрема в Боготі, столиці Колумбії), вкладаючись у розвиток інфраструктури конкретних місцевостей, у ранчо для розведення великої рогатої худоби, а також до багатьох інших сфер економіки, котрі викликали зацікавленість наркоторговців.
Нелегальна діяльність стала одним із ключових елементів всієї економіки країни. Фантастичні прибутки, що отримували наркоторговці, концентрувались у руках невеликого кола еліти і посилювали економічну нерівність. Колумбійський середній клас біднів через зростання насильства і розширення тіньової економіки. Чесні бізнесмени середнього класу не могли конкурувати з підприємствами, створеними наркоторговцями для відмивання грошей, оскільки останні не мали потреби в прибутковості своїх легітимних компаній.
Багатьох сільських жителів виселяли з їхніх домівок, через придбання наркобаронами земель, на яких вони проживали, що спричиняло збільшення економічних і соціальних проблем у сільській місцевості.
В результаті приватизації злочинні групи і наближені до них бізнесмени змогли захопити значну частину легальної економіки. Іноземні інвестори боялися вкладати гроші в Колумбію, бо “там панує беззаконня і насильство”. А партизани, що практикували застосування насильства для викрадення людей, а також тероризм — ставали головною лякалкою для іноземних інвесторів.
Хоча поширення наркоторгівлі стримувало потенційні інвестиції в набагато меншому ступені, ніж “величезний швидкий прибуток, що міцно пов’язаний у свідомості колумбійців з наркоторгівлею”. Громадяни майже не хочуть витрачати час і сили на розвиток легального бізнесу і селяни збільшують посіви коки, щоб отримати “швидкі прибутки”, але… не достатньо мати плантації — потрібно мати ринок збуту. ХОРОШИЙ РИНОК ЗБУТУ. Адже різниця в цінах на кокаїн залежить від того, ДЕ його в кінцевому результаті продадуть.
Якщо селянин ледь зводив кінці з кінцями за рахунок коки, то наркоторговці, які торгують вже чистим кокаїном, за кілограм наркотику отримують в Колумбії 2 000 доларів, а у Європі або США той же самий кілограм коштує вже 50 000 доларів… Транспортування товару — вигідна справа, але ДУЖЕ ризикована.
Переважну більшість “зовнішньої торгівлі кокаїну контролював” FARC і наближені до нього люди. Саме FARC був найбажанішим покупцем зброї на території Колумбії. З ним слід було налагодити зв’язки і для цього був потрібен “комунікатор” з досвідом у схожих справах… Перший борт літав без Степана. З другим — він полетів, і після першого ж контакту з людьми від FARC заявив, що не зможе бути корисним у цій справі… Не уявляв як з ними вести діалог, бо тривалий час працював в іншому середовищі, та Кіра Дмитрівна зробила свій красномовний НАТЯК і Степан був змушений імпровізувати…
Все ускладнювалося ще й тим, що саме того року між FARC і урядовими військами тривало збройне протистояння.
У роки правління Ернесто Сампера (07.08.1994-07.08.1998) FARC продовжувала нарощувати військову активність, тісно взаємодіючи з наркокартелями і займаючись викраденнями людей з метою викупу. При президенті Сампера сталося кілька великих терактів. Так, в серпні 1996 року близько 400 партизан напали на військову базу, в результаті чого загинули 34 солдати, поранені 17 і близько 60 були взяті в заручники.
Ще один напад стався в 1998 році: військові потрапили у влаштовану партизанами засідку, в результаті чого загинули 62 солдата, ще 43 були взяті в полон.
В результаті інших атак FARC проти поліцейських баз в Мірафлорес, Гуавьяре і Ла-Урібе в серпні 1998 року загинули понад сто солдатів, поліцейських і цивільних осіб. Намагаючись протидіяти повстанцям, влада змінила тактику: відмовилися від ізольованих форпостів в сільській місцевості, почавши концентрувати армію і поліцію в захищених фортецях. Паралельно з цим Ернесто Сампера намагався вести переговори з FARC про звільнення заручників. Ситуація була настільки важкою, що в 1998 році військова розвідка США визнала можливим падіння уряду Колумбії під натиском FARC, але цього не трапилося — повстанці передумали.
У серпні 1998 президентом став Андрес Пастрана Аранго. Під час свого правління він також намагався вести перемовини з FARC і ELN — безрезультатно.
В кінці 1990-х років уряд Колумбії, при допомозі з боку США, приступив до кампанії розпилення отрутохімікатів, головним чином гліфосфата, для того, щоб знищити незаконні плантації коки, що свого роду стало тактикою хімічно випаленої землі, як це вже робилося в Болівії і Перу. Варто окремо відзначити шкоду для біологічного різноманіття цього регіону, котре просто неймовірне, бо тут ростуть тисячі видів рослин, мешкають сотні видів птахів, рептилій, амфібій, ссавців і 343 різних види бджіл і ос, не кажучи вже про всіх інші комах, яких тут нараховуються тисячі… У чому ж була зацікавленість США? Нафта. Нафтові родовища були там, де росла кока… потрібно було звільнити території…
Але в Колумбії все було не так просто, оскільки кока вирощувалася на тих територіях, де діяв FARC. Звісно, FARC був зацікавлений в захисті плантацій, бо кока є істотним джерелом доходів, які йдуть на придбання зброї та інші потреби. І FARC почали збивати літаки. За той рік вони збили вже кілька бортів, які розпорошували хімікати — не будемо уточнювати звідки приїхали потрібна зброя, але вона була радянського зразка.
Крім того, FARC забезпечував створення нової системи судочинства й адміністрації на тих контрольованих ними територіях, результатом чого стало суттєве зменшення рівня злочинності та насильства. В деяких регіонах FARC привласнював собі функції уряду і брав собі гроші, призначені для адміністрації регіону… і на ці кошти FARС будував досить пристойні дороги.
Нагадаю, що у 1998 році FARC контролював майже половину території країни.