Джерела: bbc.com, dw.com та wikipedia.org
Після вдалих перших відправок зброї, цілком очікувано, Фурія і Громови захотіли ще… Також вони забажали спростити схему і на Степана покладалася її розробка. Він сказав, що йому потрібен час спокійно подумати… Для цього він захотів хоча б тиждень відпустки — дали три дні і він поїхав до України. Приїхавши тоді, у грудні, до Києва, Степан зустрівся з друзями, обговорив ситуацію в Україні — шухер на митниці у зв’язку з арештом у Мюнхені начальника митниці, про “тишу” у пресі з цього питання, про ситуацію у світі — про війни, про політику… Пізно ввечері повернувся до квартири, котра зустріла його тишею і темрявою. Увімкнув світло в прихожій і сів на тумбу. Минулого разу він лишив тут Лору — приголомшену і розчавлену його байдужістю. Удаваною, але такою необхідною.
Коли зайшов до зали, то перше, що кинулось в око — фікуси зникли… Мабуть, Лора переставила їх до спальні… але спальня зустріла його застеленим ліжком і всім тим, що він їй дарував, акуратно розкладеним по її поверхні. Навіть палички для волосся стояли біля дзеркала з її боку ліжка. З відкритої шафи визирав Лорин одяг… Образилася. Лариса не взяла нічого…
Степан сів на підлогу біля ліжка і затис голову руками — вона пішла… Ні, не так — це він пішов, а вона вирішила не нав’язуватися. Виконуючи божевільні умови Фурії він кривдить Лору. Ту єдину людину, заради щастя якої готовий вмерти. Як він до цього докотився? Має бути вихід. Має бути спосіб вирватись із цього зачарованого кола і вихід має лежати десь на поверхні… Проте поки що він його не бачив.
Спати ліг в іншій кімнаті. Не хотів лягати до ліжка, котре нагадувало про Наяду…
Наступного разу Степан прилетів до Києва в кінці січня. Заходити до порожньої квартири не схотів, тому одразу ж поїхав до селища. У нього була вдала поїздка до Латинської Америки, тому Фурія дала йому аж цілий тиждень відпустки. Бабуся щебетала про все на світі окрім Лори. Степан бачив, що вона радіє тому, що його весілля з Ларисою не відбулось. Коли він їй це зауважив — Хризонівна видала йому фразу, котра подіяла на Степана як удар обухом по голові: ”Якщо ти думаєш, що ця хвойда тебе чекає — помиляєшся! Приїхали двоє на синій машині перед новим роком… і забрали твою Лариску! Тю-тю! Знайшла собі іншого! Навіть двох інших!”
— Справді?
— Гм… Та не зійти мені з цього місця, якщо я брешу! Мені Ганька, сусідка їхня, розповідала. Приїхали, вона зібрала речі, сіла до них в машину і поїхала з ними. Вже місяць сюди не являється!
Щоб отримати більш правдиву інформацію, Степан пішов до сусідки.
Ніна Григорівна зустріла його похмурим поглядом, але у дім запросила.
— Степане… я не очікувала від тебе такого…
— Ви про що?
— Те, як ти вчинив з Лорою — це жахливо. Вона сиділа отут, на день Святого Миколая, на цьому самому стільці і ридала, розповідаючи мені речі, в які я не могла змусити себе повірити… Що ти її кинув… Що вона тобі не потрібна… Степане…
— Так треба.
— Кому?
— Для її ж блага…
— Яке благо, Степане?! Вона без тебе на тінь перетворюється… За що ти так з нею?
— А ви не знаєте куди вона переїхала?
— Я не знаю… Тетяна казала, що вона знайшла роботу доглядальниці, з харчуванням і проживанням. Каже, що хороша платня… Але як вона буде там працювати? Хитається, як билинка…
Це було так схоже на Ларису. Вона не взяла його гроші… Марно було сподіватися, що візьме. Тепер він і сам розумів, що це було принизливо для неї… Однак згадка про синю машину наштовхувала на нехороші думки. Вечоріло. Поїхав до будинку Ільченків, але там, несподівано, було темно — лише у колишній кімнаті Лори світився нічник. Рудий Бім весело махав йому хвостом і він погладив пса. Людмила була на роботі того дня, Тетяна пішла на день народження до однокласниці, в якої лишилася на ніч, а батько спав у будинку п’яний… Степан побачив його, зазирнувши через вікно.