Степан сидів в дорогому московському ресторані навпроти Влада Громова і Фурії. Вони повечеряли і розмовляли вже більше години. Степан пояснював молодшому Громову як відбувається “бізнес”, розповів про можливі варіанти потрапляння зброї до Африки (тут він знав майже все) і до Колумбії водою та повітрям. Про можливі шляхи потрапляння Громова у світ контрабанди зброї і наркоторгівлі.
— То що мені обрати? — уточнив Влад.
— Вирішуйте, — Степан знизав плечами, — я озвучив можливі варіанти. Більш безпечний — приєднатись до налагодженого механізму збуту зброї і отримувати свою частину.
— Тобто відвантажити зброю і отримати… гроші? А коли оплата?
— Владиславе Олександровичу, ви якось не дуже орієнтуєтесь у бізнесі, до якого бажаєте долучитися, — ледь стримуючи роздратування, сказав Степан і насупився.
— Трохи є. Я працював при штабі ЗабВО, а нещодавно разом з другом відкрив тут, у Москві, декілька закладів. Вони відомі і успішні. Ідея була його, я лише давав бабло, у те, як ведуться справи — я намагаюся не вникати, бо всі ці мутки з санстанціями і пожежниками мене не цікавлять, а от зброя — це мені цікаво. Особливо зараз, коли знайшовся вихід на склади зброї, — Влад усміхнувся.
— Зрозуміло. Послухайте, тут є свої особливості. Як і у випадку Африки — ми отримуємо не гроші, а ТОВАР. В Африці — це алмази, в Колумбії — готовий кокс, або його напівфабрикати. З кокаїновою пастою ще є морока, бо слід доправити її на остаточну переробку, але якщо порівняти витрати на…
— Мене цікавить вже готовий.
— Добре. Все відбувається по принципу бартера — до них летить зброя, а повертається товар. Якщо нормально навантажити “Ілюху”, наприклад калашами, то на 40 тонн вийде понад 5 тисяч автоматів і під 400 тисяч магазинів до них. Назад борт може привезти майже таку ж саму вагу кокаїну. Як правило, фасованого по кілограму. Для країн СНД кокаїн занадто дороге задоволення, тому Україна — це лише точка транзиту у цій схемі. Майже весь товар йде на Європу, де один кілограм коштує приблизно 50 тисяч доларів. Тобто, мова йде про мільярди доларів, котрі повертаються з Колумбії у вигляді коксу, який тут же їде на реалізацію по налагодженій мережі збуту. Це складний і заплутаний механізм, де задіяні різні структури і підрозділи.
— А як це зробити лише через Росію, без України?
— В моїй країні ця частина оборудки відбувається БЕЗ участі української сторони. Використовуються військові аеродроми, які перебувають під контролем Чорноморського флоту Росії. Вони не контролюються українськими митниками. Як мені сказали, минулого тижня відбув борт з військового летовища під селищем Красногвардійським у Криму. “Ілюха” злітає, змінює курс і по заздалегідь підготовленим “зеленим коридорам” летить куди слід. Думаю, цілком можливо знайти подібні летовища і у вашому регіоні вам це зробити набагато легше, бо я там буду чужим — мені не скажуть.
— Тобто, варіанти інші є?
— Є. Але поки що мені про них мало відомо.
— Ага… А чому лише 40 тонн зброї? Ви ж казали, що у Африці вантажите 50?
Степан зітхнув.
— Тому що існують різні модифікації літаків Іл-76, відповідно, у різних зразків різна вага корисного вантажу і дальність польоту. Я не експерт в області авіації, просто знаю це з практики. Якщо бажаєте — можете порадитися з фахівцями у цій галузі.
— О ні, дякую. Я волію прислухатися до думки практиків.
— В Африці ми використовуємо або Іл-76ТД (транспортний дальній) або Іл-76МД(модифікований дальній). Останній частіше, бо у нього шасі добре пристосовані для ґрунтових аеродромів, а на Колумбію ганяють звичайні траснпортники. FARC надає нормальні злітні смуги.
— Якось мало по вазі…
— Якщо бажаєте, можете домовитись про фрахт “Мрії” — бере майже 250 тонн і вона зараз вільна, стоїть на приколі під Києвом, та боюсь, що такий великий літак привертає до себе забагато уваги, — оскалився Степан, проте Влад, занурений у підрахунки пропустив цей момент.
— А можна взяти свою частку кокаїном?— поцікавився Влад, і зустрів трохи здивований погляд Степана.
— Ви бажаєте особисто зайнятись його збутом?
— У нас же є ДЕ, — засміявся Влад, маючи на увазі свої московські заклади.
— Діло ваше. Якщо ваші відвідувачі можуть собі його дозволити, то, думаю, про все можна домовитись.
— І Стефане, ви ж не забули, що обіцяли мені екскурсію по Африці, — задоволено посміхнувся Влад. Дивний він… Невже він гадає, що це якесь довбане сафарі?
— Так, я пам’ятаю, — кивнув Степан.