Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 18

Повертаючись додому Володимир побачив Land Cruiser на вулиці, але не думав, що той стоїть перед його двором. Машина… До Лорки? Відьмак? Ну нічого собі… Валька казала, що машина дорога, але він не очікував побачити ТАКУ машину. Десь всередині тихенький голосок почав шепотіти Володимиру, що йому краще не заходити зараз до будинку, але… це ж ЙОГО будинок.

У кухні смачно пахло піцою з пепероні та грибами. Людмила і Тетяна їли, а Лора сиділа притулившись до молодого чоловіка і його рука дбайливо обіймала її за талію. Людмила щось розповідала і всі її уважно слухали. Почувши кроки чоловіка, вона замовкла. Молодий чоловік повернув голову і Володимиру стало зрозуміло, що це таки Відьмак… Його гострий погляд просто пронизав Володимира і змусив зупинитися. 

— О, у нас гості, — намагаючись не виказувати свого здивування, констатував він.

— А от і ваш тато прийшов, — сказав Степан, розглядаючи чоловіка, — я вже зачекався. Доброго ранку. Володимире. Миколайовичу.

Він говорив це піднімаючись, обережно відхиливши від себе Ларису. Відьмак… вимахав же, дай Боже. Не очікував від того жилавого хлопчини такого прогресу. Але ж стільки років минуло… вісім.

Батько поставив пакет на підлогу і поглянув на Відьмака, потім поглянув на Лору, котра сиділа до нього спиною. Синець на правому плечі доньки був помітним навіть здаля. Трохи перестарався. Емоції…

— Для чого чекав? — запитав обережно.

— Є розмова.

— Я ще не снідав, я б хотів…

— Це займе максимум п’ять хвилин, — Степан підійшов до Володимира майже впритул і той спіймав себе на думці, що, мабуть, даремно він вчора вдарив Лору… але ж вивела! Помітив бинт на руці Степана. Люда вчора казала, що він ходить на перев’язки… Не збрехала? Чи зараз намотали? А сенс? Мабуть, правда…

— Що ж… пішли…

Розмова тет-а-тет була в колишній кімнаті Лори і почалася зі звуку глухого удару об стіну, від якого Людмила з доньками підскочили і перезирнулися. Тривала розмова, як і казав Степан, не довше п’яти хвилин. Було пару зойків, стогін і викрик — більше нічого. Степан повернувся і сів за стіл, як ні в чому не бувало. А батько тихо покликав матір на ім’я. Вона питально поглянула на Степана.

— Якщо що, то я вправив йому плече назад. Мабуть, хоче, щоб зафіксували, — спокійно сказав Степан і взявши чашку з трав’яним чаєм, відпив. — Але не думаю, що варто це робити. Так він буде обмежений в рухах і всім буде спокійніше.

Він поглянув на Лору. Виглядала вона пригніченою і сиділа охопивши руками свою чашку. Степан відставив свій чай і пригнорнув її до себе. Мати мовчки дивилася, як його рука ковзнула по спині доньки і зупинилася на її талії, наближаючи до себе, як схилившись він поцілував її скроню і пригорнув Лору до грудей. В його діях не було “власницького мацання”, котре часто демонструють чоловіки по відношенню до жінок, він не казав фраз, що знецінювали її переживання, на зразок “не засмучуйся” чи “нічого страшного”, які теж часто всі кажуть. Степан мовчав, розуміючи, що причин для смутку у Лариси достатньо і все, що сталося, насправді страшно… Просто обіймав. Красномовний вияв співчуття і підтримки… Пораділа за доньку. В її власному житті такої підтримки ніколи не було. Ні від батьків, ні від брата, ні від чоловіка… Завжди: “Чого ревеш?” і “Заспокойся, нічого страшного”… 

Людмила перевела погляд з них на двері, з-за яких знову пролунало її ім’я, вимовлене страдницьким голосом чоловіка, майже колишнього. Стало дуже цікаво, що ж там відбулося? Тому Людмила пішла поглянути на його стан. Зробила це більше з цікавості і скоро прийшла назад. 

— А ти ювелір, — усміхнулася Людмила Василівна, повернувшись. Жінка сіла на своє місце і похитала головою.

Він стримано усміхнувся їй у відповідь і нічого не сказав.

Володимир теж невдовзі повернувся на кухню. Пересувався повільно, зігнувшись, не рухаючи правою рукою, котру Людмила йому підв’язала, не фіксувала. Жодного синця чи подряпини на ньому не було видно, але з першого ж погляду було зрозуміло, що кожен його рух болісний. Можливо, він би і не прийшов сюди зараз, але дуже хотів їсти.

— Завтра я поїду з Андрієм Горбачем у справах, — звернувся Степан до Лори так, щоб батько почув, — по дорозі назад заїду до Зої.

— Добре, — відповіла вона тихо.

— Людмило Василівно, ви не будете проти, якщо я найму вам завтра адвоката, котрий спеціалізується на розлученнях?

— Адвоката? — перепитала вона розгублено. — Я не знаю, я…

— Завтра я з ним зустрінусь і поясню ситуацію. Це мій давній знайомий, ми з ним вчилися разом, ще у Москві. Прекрасний спеціаліст в сімейному праві. Думаю, він зможе розрулити цю ситуацію швидко і максимально безболісно для ВАС.

— Степане, мені так незручно…

— Ви з Лорою врятували мою руку, маю ж я вам віддячити, — він усміхнувся, обіймаючи Ларису. Володимир мовчки покосився на Відьмака, виймаючи з пакету продукти. Він не розраховував на стороннє втручання, а хороший адвокат у дружини рушив всі його плани… Не могла Лорка собі когось “простіше” знайти? І які у нього справи з Горбачем? Вони ж мають бути ворогами…

Коментарі з Facebook