Категорії
Фантомна Довіра

⌘ 18

Таня скрикнула і закрила рота руками… Вона погано пам’ятала батька. Він постійно працював, а потім поїхав… Сьогодні повернувся, і єдина її думка, котру вона повторювала з моменту його появи і початку сварки між ним і мамою — “зникни… без тебе було краще…”

— Слабак, кажеш?! — кричав батько. — Це я слабак?!

— Дівчат товкти багато сміливості не треба! Не чіпай моє дитя!— кричала Людмила вчепившись в його сорочку. Володимир відштовхнув її від себе.

— Ця курва буде ще рота відкривати на мене?! Виростила шльондру! Багато ти розумієш, гівнючка! Псувати відносини з такими людьми, як Горбачі — НЕ МОЖНА! Ти не здохла — то й добре! А їхній доньці і так нічого б не було! А якби ми тоді вперлись, то мусили б розпродувати тут все і тікати куди далі, бо вони б нам тут життя не дали! Я продався? Та я вас всіх врятував!

Лора поглянула з підлоги на батька. Плече нило, голова гуділа і рот наповнювався кров’ю від тріснувшої губи… Відчувала, як роздуває ліву скулу від удару — наливалася гематома.

— Я тебе ненавиджу… — сказала вона, намацуючи місце удару на лобі. Поглянула на пальці — крові нема, але пекло сильно.

— Лоро, мовчи, — сказала матір, стаючи між нею і батьком. — Він приїхав за розлученням, бо скоро у нього народиться син, про якого мріяв все життя, і він хоче, щоб той народився в законному шлюбі! Нікого і нічого не бачить. Хай все робить і їде нахрін звідси.

— Ще є питання хати, — сказав Володимир.

— Ми з тобою у законному шлюбі і він триває вже 19 років. Половина всього по закону моя і я не буду ні від чого відмовлятися. 

— Це хата моїх батьків!

— Ти не продаси цю хату! Розлучення я тобі дам, але мою половину майна ти не отримаєш!

— Це ми ще побачимо! — Володимир зиркнув на Ларису. — А ти думаєш, що той сцикун чинив тоді по-геройськи? Та він втік звідси піджавши хвіст, лиш закінчив школу! А зараз він тебе використовує! Бо вважає, що ти йому винна. Ото і все…

— Не займай дитину…

— Та яка вона дитина?! Скоро принесе тобі в пелені, тоді побачу, як ти заговориш!

— Не принесе… А ти — не смій піднімати руку на моїх дітей! 

— Це і мої діти теж! Як треба буде — то вмажу ще, і не раз! Зовсім тут знахабніли! Хата сиплеться! А вони собі тут бордель влаштували!

— Хата сиплеться? Та невже? А за що було ремонт робити? За ставку медсестри?! Чи за ті гроші, що ти нам висилаєш?! У мене, знаєш, колись був чоловік… та поїхав і нема! З тих пір тут немає хазяїна.

— Ще скажи, що сама весь час була, — засміявся Володимир.

— Була… На відміну від тебе.

— Так я і повірив… Отже так. Я буду жити у кімнаті батьків, доки займатимуся розлученням і майном. Завтра поїду до адвоката, складу заяву… Тому майнові питання ми маємо обговорити зараз. 

— Нема про що говорити. Я вже сказала тобі, що свою частку не віддам. Ти для своєї пасії хочеш створити всі умови? А нам куди діватися?!

— Я дам тобі три тисячі євро, я ж казав. Поїдеш до брата і щось там собі прибудуєш.

— До брата? Ти думаєш, що я геть дурна? Половина всього, що тут є — моя.

— Якщо будеш упиратися — закрию у дурці і визнаю недієздатною. А цю хату я все одно продам! — він розвернувся і пішов. — Чиї тут лахи? Забирайте їх звідси! — крикнув вже з кімнати.

— Тетяно, пішли заберемо речі Лариси… — сказала матір і вони пішли.

Колишньою кімнатою батьків, у якій хотів спати Володимир, була кімната Лори. Свого часу, щоб доглядати бабусю, вона переїхала сюди з дитячої. В дитячій лишилася Тетяна, так вона там і жила досі.

Лариса підвелася з підлоги і підійшла до рукомийника, зазирнула у дзеркало. Під лівим оком надулася гематома, губа набрякла. Відкрила морозилку і дістала шматок замороженого сала. Загорнула у рушник та приклала до обличчя. Зустріч з батьком відбулась, але не такою вона її собі уявляла всі ці роки…

Коментарі з Facebook