— Так, але чи це все на довго?
— Не зрозуміла…
— Таїса каже, що після тривалих поїздок він дівчатам пропонує лишитися друзями…
— Ти її більше слухай.
— Мені здається, що вона це не придумала. Це могла їй розповісти якась з його колишній дівчат…
— Ну, — Тоня склала губи у трубочку. — Може він знаходив кращу? Або вони гуляли без нього?
— Степан сказав, що в кінці липня він поїде… щонайменше на три місяці… І я…
— Не думай про це, — Тоня підняла вказівного пальця і направила його на Ларису. — У тебе з ним все буде інакше. Ти його чекала вісім років.
— Не дуже я його і чекала… Був Руслан…
— Якби Відьмак вийшов тоді зі своєї довбаної машини, то не було б ніякого Руслана, — сердито промовила Тоня. Дівчина перевела подих, — все одно йому самому довелося закінчити те, що мав зробити з самого початку… У нього що, реально такий великий?
— Тоню! — Лора знову вся почервоніла, а подруга залилася сміхом.
— Я десь читала…
— Ні-ні-ні, — Лора замахала руками. — Я не хочу нічого чути про те, що ти читала. Будь ласка.
— Добре. То що було після цікавого ранку?
— Ми поїхали в Маямі снідати.
— А вдома ніяк?
— Степан сказав, що вдома у нього з продуктів лише заварка невідомої давнини і цукор, а Маямі працює цілодобово. Після сніданку поїхали по магазинах. Тетяна йому розповіла про мою проблему з розмірами… Він спочатку не дуже повірив, але був здивований, що мені важко знайти сукню навіть у валютних магазинах.
— Він водив тебе у валютний мага́з?.. — Тоня вирячила очі на Ларису.
— Так, — подруга почувалася незручно. — І там така гарна білизна…
— Купив?
— Так, — Лора усміхнулася.
— Молодець. Покажеш потім. Ну, а далі?..
— Ми поїхали сюди. Дорогою розмовляли про різне…
— Я рада, — Тоня схвально кивнула.
Саме тему розмови Лора хотіла б забути і не згадувати більше ніколи, але не вийде… бо ця розмова відкрила для неї Степана з іншого боку. Вона побачила наскільки він не схожий на решту знайомих їй людей. Який він особливий… І як сильно він торкнувся її серця…
Того ранку, збираючись на сніданок в ресторан, Лора одягла свої речі, котрі вклала Тоня у пакет: джинси, футболка, мокасини. Сукню і босоніжки вона обережно склала.
Погода зіпсувалась і було пасмурно, проте Степан всюди ходив в сонцезахисних окулярах. Причина була простою: погляд його очей витримував не кожен, тому він їх ховав. Сукню вони того дня так і не купили, але без обновок Степан її не лишив. Він купив Лорі легку джинсову куртку, котру вона одягнула одразу ж, купили білизну і довгого бавовняного светра дуже гарного смарагдового кольору, плетеного англійською резинкою з V-вирізом спереду. Коли Лора його приміряла, Степан одразу ж сказав, що вони його беруть — колір светра дивовижним чином підкреслював її зелені очі.
Коли їхали додому — Степану подзвонили. Вони перебували ще у межі міста, і він, з’їхавши на тротуар, зупинився. Дістав з бардачка папери і звірявся зі списком, уточнюючи кількість позицій.
…автомати АК-47, гранатомети, міномети, боєприпаси і військове спорядження, а також танки Т-55, Т-62 і вертоліт…