Коли вийшли з ресторану — їх огорнула прохолодна ніч. Степан зняв піджак і накинув Лорі на плечі, огорнувши її теплом і своїм парфумом. Після цього він вибачився і відійшов з Вадимом вбік “на пару слів”. Тая і Катя спочатку розмовляли між собою, а потім все ж вирішили задіяти і Лору.
— Може передумаєш? — запитала її Катя. — Відірвемося.
— Ні, дякую. Я хочу спати.
— Так тягне опинитися в його ліжку? — усміхнулася Тая. — Моя тобі дружня порада ще в силі. Те, що він з тобою спить — нічого не значить. Скоро Степан кудись поїде, і він поїде, навіть не сумнівайся. Поїде надовго, а повернувшись скаже, щось типу: “Давай залишимося друзями”. ТИ — не перша… Не закохуйся, пожалкуєш.
— Я пам’ятаю твою пораду, — сказала Лора на диво спокійним голосом. Вона дивилася на Степана, що розмовляв з Вадимом метрах в десяти від них. Чоловіки палили, говорили по черзі. Степан іноді поглядав на Лору, спостерігаючи, чи все у неї гаразд у такому незвичному оточенні, як Таїса і Катя.
Навряд чи Таїса придумала те, що казала їй. Степан цілком міг таке сказати котрійсь своїй колишній дівчині, і та могла їй про це розповісти, але Лариса не вірила, що він скаже їй такі слова… Тільки не їй. Їй він так не скаже…
— І ще… Лоро… Ти не ображайся, але він круто стоїть, а ти… ти — не його формат.
Лариса поглянула на Таю і знову поглянула на Степана. Круто стоїть? Квартира службова, машина теж… Про що Таїса взагалі говорить? І який “його” формат?.. Нічого не стала відповідати. Не було сил навіть думати про це. Потім.
— Пизд*ць… — видала Тоня, почувши розповідь Лори про все, що трапилось у ліжку. Про їхню вечірню подорож у пологовий будинок до Зої Лариса розповідати не стала. — Вибач, але іншого слова я не маю…
— Степан злякався, думав, що поранив мене, а виявилося, що… Тоню, мені було так соромно.
Дівчата сиділи у Тоні вдома, на кухні, і Лора нервово крутила свою чашку з чаєм.
— За що? Що Русік не зміг нормально зробити свою справу? Мда… А що вечеря?
— Таїса привела з собою подругу, для Степана… Вона не знала, що він буде зі мною, а її чоловік, наскільки я зрозуміла — знав. Вадим мені сподобався, він здався хорошою людиною. Погляд у нього, правда, такий, як у Степана іноді буває, здається, що він тебе просвічує.
— І що? Таїса себе добре поводила?
— Вона декілька разів намагалася мене принизити, але Степан давав їй відсіч…
— А як сукня?
— Твоя сукня — справжня бомба, — Лариса усміхнулася. — Її всі помічають.
— А я казала: зброя масового знищення! Червоний колір — це вам не хухри-мухри. Вона щось казала про неї?
— Не повірила, що це Armani… Потім змінили тему.
— Не повірила… Коза драна. У мене весь одяг брендовий, — засміялася Тоня, — прямі поставки з Європи!
— Вколола, що я вчуся в медучилищі, що буду звичайною медсестрою, Степан їй гідно відповів, і чоловік її стримав, не дав продовжити цю розмову.
— От сучка…
— А потім вона сказала, що Степан круто стоїть, а я — не його формат…
— В сенсі “не його формат”?
— Я не знаю.
— А потім?
— Я була така втомлена, що ми не поїхали з ними у River Palace, хоча вони вмовляли. Ми поїхали до нього на квартиру.
— І що там? — усміхнулася Тоня очікуючи подальшого опису подій.
— Я мало не заснула в машині, а коли ми повернулись у квартиру — він дав мені свою сорочку, я вмилася, лягла під ковдру і заснула. Навіть трамваї, що їздять під вікнами, не стали мені на заваді.
— Що? — розчаровано вигнула брови Тоня. Лора усміхнулася. — Таки щось було, колись давай!
— Ввечері не було нічого, я заснула, — усміхнулася Лариса і навіть зашарілася від згадки про ранок.
— О… Хтось тут почервонів, — засміялася подруга. — я так розумію, що ранок був феєричним і без проникнення ви теж нормально так впоралися? Я вгадала?
— Так, — Лора кивнула. У неї почервоніли навіть вуха. Вона кусала губи і від самої згадки про шалений ранок низ живота наливався жаром. — Мені ніколи ще не було так добре, Тоню…
— Я рада за тебе… За вас, — подруга взяла її за руку. — Нарешті ти знайшла собі НОРМАЛЬНОГО хлопця. А уяви що буде, коли в тебе все заживе і він побуває в тобі?
— Тоню… — Лора закрила обличчя руками і похитала головою.
— От тоді ти політаєш, подружко, — Тоня усміхнулася.