Категорії
Межі пристойності

✾ 8

Жека дійсно одружився на Різдво два роки тому, це правда. Під Новий рік часто хтось дзвонить, іноді дійсно помилялися номером, але чому? Чому саме дзвінок Злати прийняв не він???.. На дзвінок відповіла Іннеса, тодішня Артурова дівчина. Він сотні разів просив її не брати його телефон… 

— Ні… — він тяжко видихнув.

— До школи я не повернулась… пішла в коледж, на дизайн…бабуся домовилася про моє навчання, бо коли йшли іспити — я була в лікарні… цього року закінчила. В коледжі познайомилася з Олею, вони з чоловіком теж зараз тут. Вона раніше часто запрошувала мене на зібрання, я відмовлялась, а на це Різдво пішла… Почала ходити до них по неділях. Вона знає, що на лікування батька потрібні кошти, запропонувала поїхати сюди. Звісно, вона поговорила з кимось-там з керівництва, щоб дозволили. Зміна оточення, ну і щось зароблю… Мама Жанни, коли дізналася куди я їду, попросила взяти Жанну з собою, бо боялася, що та кудись влізе. Батько поїхав на заробітки, а тут, серед віруючих, вона буде під наглядом… Це — наша сусідка. Вона дуже добре шиє. Нам пояснили, що потрібно, які умови, і от ми тут. Правда, ще нічого не зробили, бо Стелла Аркадіївна не дала тканину, а Матвій сказав знімати побілку… 

— Злато… тоді, коли ти дзвонила, ти говорила з Іннесою. Це складно пояснити, але все було дуже не добре.

— Ти не маєш мені нічого пояснювати, Артуре. 

— Я хочу, я мушу тобі пояснити. Дівчину, що відповіла тобі, звати Іннесою. Вона донька близької маминої подруги. Ми знайомі з дитинства і в нас досить складі стосунки…

— Артур, не треба…

— Треба, послухай, будь ласка. Коли я повернуся з Німеччини, я трохи неадекватно поводився після звістки про твою смерть… А Іннеса приїхала до матері після розриву зі своїм черговим бойфрендом. І якось вона стала дуже часто з’являтися там, де і я. Я бухав тоді страшно… Вона привозила мене постійно додому… Розповів їй про тебе. Сказав, що хочу поїхати в Житомир і знайти твою сім’ю, дізнатися, що трапилося насправді. Вона відговорила мене від цієї ідеї, сказала що цим я нагадаю твоїм близьким про втрату ще раз… я погодився і не поїхав. А потім… я якось ішов по вулиці і почув: “Злато!”. Озирнувся, маленька білява дівчинка бігла до своєї мами… в той момент я зрозумів, що дуже хочу доньку. І обов’язково назву її — Злата. Іннеса схопилася за цю ідею… Почала готуватися до весілля. Мій батько був проти цього шлюбу, матір — підтримувала, а мені було все одно, я марив донькою. Та потім трапилось дещо, що все поставило на свої місця… У старшої доньки мого батька, Лізи, виявили розшарування аорти. Потрібна була термінова операція. Я вирішив скасувати святкування, просто розписатися, а гроші віддати на лікування сестрі. Іннеса була проти. Вона хотіла шикарне весілля. В процесі сварок з’ясувалося, що шлюб її цікавив лише як помста колишньому. Дітей вона мати не може, бо перев’язала труби, а я — звичайна бездушна скотина, якій байдуже до її почуттів, що сестра мені не зовсім сестра, так, наполовину… От цього я їй не пробачив. Ліза дуже важлива для мене… Сестру прооперували, все добре, а батько сказав, що таким чином Бог врятував мене від помилки. Що Іннеса не була “тістечком”…

— Тістечком?

— В нього є теорія, що для кожного приготована особлива людина, ідеальне тістечко, а Сатана весь час намагається підсунути сухар… тож, в мене теж було не зовсім добре… без тебе… і знаєш, я думаю, що твоїх шрамів можна або позбутися повністю, або зробити їх майже непомітними. Минулого року сестрі прибирали шрами після операції. Трохи боляче, але результат — неперевершений.

— Артуре, це дуже дорого.

— Я маю заощадження… а ще дві нирки, — він усміхнувся. На губах дівчини теж заграла усмішка.

— Ти — неможливий.

— А ти, нарешті, усміхнулася. Краще усмішка, ніж сльози.

Злата пригорнулася до його грудей. Незвичне і таке приємне відчуття чоловічого тіла. Відчуття захищеності і безпеки, спокою. Вона і не пам’ятала, коли востаннє їй було так добре, і чи було колись? Було. Дуже давно. Так спокійно було, коли була жива мама… і коли він обіймав її тоді в Маці… Саме він, Артур…

— Я не вірю, що зустріла тебе знову. Дивлюся на тебе, торкаюсь — і не вірю, — вона міцніше притулилася щокою до його грудей. 

За ці чотири роки Злата трохи підросла. Якщо колись вона була йому ледь по груди, то тепер була трохи нижче плеча, але все одно маленька.

— Мені теж не віриться… — він притулив щоку до її маківки. — Коли Жека мені сказав, що ти померла — я не повірив спочатку. Я торочив, що це брехня і цього не може бути. Потім, якось прийшло розуміння того, що навряд чи бабуся буде вигадувати таке, щоб не пустити тебе в Італію… А потім я потрапив у лікарню і під знеболювальним думалося поганенько.

— Ти потрапив в лікарню? Чому? — вона підвела голову і поглянула йому в очі.

— Не дивився куди йду, і мене збила вантажівка.

— Який жах…

— Ні, це було моїм спасінням. Інакше я б збожеволів і наробив невідомо яких дурниць. В лікарні я був обмеженим у пересуванні і під дією ліків був більш-менш контрольованим. Бо без тебе мені зовсім не хотілося жити… — він повільно наблизився і торкнувся губами її губ. Злата здригнулася, але не відсторонилася. Артур поцілував її у нижню губу, потім — у верхню. Повернувшись до нижньої губи, обережно стис її губами, відчув, як Злата затремтіла.

Її відповіді на поцілунки були такі ніжні і обережні, що сіяли в ньому здогади про те, що вона ще ніколи і ні з ким не цілувалася. Це добре. І не треба поспішати. Він лише щойно знайшов її. Свою Злату. Своє “тістечко”.

На сходах почулися кроки, Артур перервав поцілунок, але не розімкнув обіймів. До зали зайшов його батько.

Коментарі з Facebook