✾ 8
Не відчуваючи під собою ніг, Артур відхилився від стіни і, під здивованим поглядом Жанни, пішов до Злати.
Тремтячою лівою рукою він потягнувся до неї. Вона відвернулася, підставивши праву сторону.
— Злата… — він не дихав, обережно торкнувся її волосся, боячись, що постать поруч — лиш міраж, і він ось-ось розвіється. Можливо, це — сон, і він спить? Але за всі ці роки вона жодного разу йому так і не наснилася. Коли пальці не провалились у повітрі, а відчули дотик, він напружено видихнув. —Ти жива…
— Артур… — вона не могла говорити. Сльози душили.
— Чому ти не подзвонила мені?..
— Тобі краще було не знати про мене.
— Злато, що ти таке кажеш? — його голос тремтів, він поклав руки їй на плечі.
— Я сподівалася, що ніколи більше тебе не побачу…
— Чому?..
— Щоб ти ніколи не дізнався, що залишилося від тієї Злати, якою я була колись…
— Залишилося? Про що ти?..
— Артур… я не… — вона не могла говорити, сльози душили.
— Сонечку… Я вважав тебе мертвою чотири роки. Чому? Чому ти не повідомила мене, що ти жива?!..
— Артуре… — з її очей потекли сльози.— Я змінилася… я інша. Ти не захочеш знати мене такою…
— Злато, ну що ти таке кажеш? — він спробував обійняти її, але вона відступила назад.
— Я вже не та дівчинка, яку ти знав. Чи захочеш ти знатися з тим, що я є зараз…
При цих словах вона стягла волосся у високий хвіст і простягнула трохи вперед руки, щоб він міг все побачити. Ліва половина її обличчя і шиї були покриті шрамами, від чого зовнішній край лівого ока був відтягнутий вниз. У лівого вуха не було нижньої третини. Всі шрами були рожеві, об’ємні і грубі. Руки, особливо в передпліччях, були покриті шрамами, ніби сіткою. На лівій руці мізинцю і безіменному пальцю бракувало крайніх фаланг.
Так, перед ним стояла інша Злата. Побачене шокувало його, подих перехопило, але серце… серце калатало як навіжене. Артур підійшов до неї впритул, взяв її руки в свої і обережно підніс до губ. Цілував кожен палець, вкладаючи у ці поцілунки всю ніжність, яку мав, всю тугу, яка за весь цей час накопичилась в його душі.
Інша… але жива. Жива. Вона жива! Пережитий жах лишив свої потворні сліди на її колись прекрасному тілі, але вона пройшла через біль і страждання, і вона жива! А це значить, що доля дає шанс. Дає шанс, незважаючи ні на що, бути разом. Не спробувати, а саме — бути…
Злата, як зачарована, не відводила погляду від нього, не зважала на цілі ріки сліз, що текли з її очей і дивилася на Артура. У горлі стояв клубок, який не давав ні дихати, ні говорити. Коли Артур поглянув їй в очі, відвівши погляд від її пальців, дівчина не змогла більше стримувати ридання, і дала їм волю. Він обійняв її і пригорнув до себе, хоч вона й трохи опиралася. Злата ще якусь мить стояла напружена, але його руки тримали міцно, водночас ніжно та обережно, і вона розслабилась.
— Я хочу знатися з тобою… Хочу… — прошепотів їй на вухо, відчуваючи що з його очей теж потекли сльози.
— Артуре, я потворна… — вона спробувала знову пручатися, але він не відпускав, пригортаючи її до себе.
— Це не так.
— Я страшна.
— Злато, це — просто шрами, а пластична хірургія не стоїть на місці. Головне, що ти жива. Що ми зустрілися. Все решта можна вирішити — потім.