Зранку вони сходили в магазин, їхні сусіди — Майя і Юзеф — склали їм компанію і ввели в курс справ. В магазині, виклавши свої покупки на стрічку, відчули на собі незадоволені погляди і бурчання людей, що стояли за ними в черзі, і одна літня пані дуже демонстративно поклала розмежувальну планку між їхніми і своїми товарами. Як потім їм пояснили сусіди — данці дуже прискіпливо ставляться до цього моменту, і не покласти розділювач — це мало не особиста образа і про це “неподобство” вони будуть згадувати вдома не один день… Дивно, але будуть пам’ятати надалі й акуратно використовувати розділювач.
У данців дивне почуття гумору, дуже близьке до чорного… В цьому вони будуть переконуватися весь час свого перебування в цій країні.
Підозри почали закрадатися, коли Артур випадково впустив пачку з мюслями в маркеті, і незнайомий чоловік, що проходив поруч, глипнув на нього і буркнув фразу, котра і здивувала і насмішила водночас: “ Ти перший день з новими руками?” — сказав чоловік і зник за полицями.
(перебування в Данії може тягнути на ще одну книгу, тому, лише основні моменти).
Вечеря у Олівера запам’яталася Златі багатьма речами. Перше, що кинулось в очі — свічки. Дуже багато свічок. Данці дуже люблять запалювати свічки, особливо, коли зустрічаються з друзями. Крім них і Паскаля були ще двоє топових менеджерів: Пол і Натан з дружинами, правда, дружина Натана запізнювалася. Представляли всім переважно Злату, бо Артур вчора з усіма познайомився.
Коли Олівер запропонував всім сідати за стіл — приїхала дружина Натана, Вікторія, вона привіталась, зайшла до вітальні і завмерла, дивлячись на Артура.
— Павленко?! Це ти?…
Настала тиша. Артур саме допоміг Златі сісти за стіл, підсунувши їй стільчик, і підвів погляд на ефектну блондинку, що стояла з іншого боку столу і поїдала його очима.
— Та зранку наче ще був, — він насупився, намагаючись згадати, хто це…
Присутня компанія затихла, бо розмова відбувалася незрозумілою для більшості мовою.
— Ти мене не пам’ятаєш? Вікторія Степанець… — вона усміхалась йому, не приховуючи радості від зустрічі.
— Та якось не дуже… — він оглядав її згори вниз. Всі питально дивились на них, особливо Натан. — Хоча… Ти танцювала колись, так?
— Згадав! — Заплескала в долоні Вікторія. — Та я й зараз танцюю, викладаю в школі танців тут. Оце так зустріч!
— Так, несподівана зустріч, — кивнув Артур і сів поруч з дружиною. З Вікторією він бачився лише на конкурсах і показових виступах, з нею в нього точно нічого не було і тому він не очікував ніякої підстави.