Артур вибіг з будинку і направився в той бік двору, що переходив в алею, котра вела вниз, в сам парк. Злату його погляд вихопив одразу, серед нечисленних відвідувачів парку, переважно це були мамочки з дитячими візочками, що вивозили своїх чад на прогулянку цього недільного ранку. Її маленька фігура в чорній шкіряній куртці з помаранчевим каптуром від худі на голові повільно брела по цій же алеї вниз, обхопивши себе руками. Було помітно, що Злата змерзла, але до квартири не поверталася. Навпаки, йшла від неї.
— Злато… — Артур наздогнав її і торкнувся до плеча. Вона здригнулася, зупинилася, повільно повернулась і поглянула на нього згаслим поглядом. Прийшов. Боялася, що не прийде, що не схоче її більше бачити, але він прийшов.
— Пробач, я не хотіла… — промовила вона тихо і опустила голову.
— Це я маю вибачатися, Сонечку. Не ти… Вибач… Сподіваюся, що ти колись зможеш мене пробачити… — він її взяв за руку — холодна, як лід.
— Артуре… Я думаю, без мене тобі буде краще… — почала Злата заготовану промову.
— Помиляєшся. Я вже був без тебе і це було зовсім не краще. Ходімо додому і там поговоримо, — він взяв її за плечі і спробував направити в бік будинку, але вона не рушила з місця.
— У нас нема дому… — її голос затремтів.
О, так. Це його фраза. Схоже, за цей час Злата встигла багато чого обдумати, придумати і вирішити. І якщо вчора їхні стосунки дали маленьку тріщину, то поки він спав, в її голові ситуація вже наблизилася до межі утворення прірви, глибиною з Маріанську западину — невідомо до чого вона дійшла у своїх роздумах…Фантазія у Злати працює занадто добре. Ну як він міг кинути їй в обличчя те безглузде звинувачення? Де був його розум?
— Буде. І такий, який ти схочеш.
— Ні… Не можна. Я приношу тобі самі неприємності, і хтозна що може ще трапитися, тому нам краще…
— Я скажу тобі, що трапиться. Якщо я зараз не приведу тебе в квартиру до ба, то вона мене вб’є. Ходімо, Сонечку, там про все і поговоримо.
— Ти тут, бо вона тебе відправила? — Злата вся стислася, очікуючи його відповіді, і дивилася на свою руку в його теплих долонях. Рука починала потроху нагріватися і вона відчула, наскільки ж вона змерзла… Їй дуже хотілося піти з ним, дуже хотілося пригорнутися, але викохане за цю ніч почуття своєї непотрібності і небезпечності для нього їхніх стосунків стримувало цей порив.
— Я прийшов по свою дружину… — Артур обійняв Злату. Дивлячись йому в очі, вона відчувала, що вся її приготована рішуча промова і логічні умовиводи втрачають свій сенс і значення. — Вчора я тебе дуже образив. Пробач мені… Можливо, я б дав тобі ще трохи погуляти, але ти чомусь пішла в парк, не одягнувши теплих речей, і я дуже хвилююся за твоє здоров’я. Тому я тебе знайшов, і я тебе забираю звідси, — з цими словами він підхопив її на руки і поніс до будинку.
— Артуре, що ти робиш? Тобі не можна, постав мене, лікар казав… — Злата вчепилася в його плечі, насправді радіючи тому, що він забирає її з цього парку, який вона сьогодні вже обходила вздовж і впоперек.
— Мені не можна втратити тебе — все інше я переживу, — відповів Артур і Злата затихла. Його слова не знищили всі сумніви і страхи, але його присутність діяла на неї безвідмовно — вона не могла йому опиратися.
Сили свої Артур переоцінив, бо хоч би якою короткою не була ця відстань, і якою б тендітною Злата не була — він ще не відновився. Ледь доніс.
Ба чекала їх біля під’їзду і відчиняла двері.
— Давай бігом в ліжко її, там вовняна ковдра.
— Може ванну?
— Ні, ти що, не можна!..
Леся, визирнувши з кімнати, насупилася.
— Наливки їй стопку і чаю! Натирай ноги спиртом, роздягай і грій собою. БІГОМ! — командувала вона, спираючись на милицю.
— Що? — перепитав Артур, садячи Злату на ліжко, знімаючи з неї кросівки і озираючись на прочинені двері.
— А щоб тобі! В неї ще й ноги голі?! — вигукнула ба, зайшовши за ним слідом.
— Кажу, грій собою! Так у війну льотчиків гріли після зимових польотів. Обігріву не було в кабінах, то відігрівали їх тілами. Правду кажу, і гарно грій, — сказала Леся, багатозначно піднімаючи брови і подаючи ба пляшку з наливкою, на яку наділа порожню стопку зверху.
— Побачимо, — Артур здогадався, про яке зігрівання говорила шалена бабусина подруга, однак загальмована від переохолодження Злата швидше пробуджувала занепокоєння, ніж сексуальний потяг, а теперішній стан їхніх стосунків викликав великі сумніви щодо можливої близькості. Хоча… він не проти. Секс — досить дієвий метод і вибачення і примирення.