Злата зігрілася від тепла його тіла, випитий алкоголь розтікся по ній п’янким жаром, підсилюючи бажання. Вчора Артур щось казав про психічні розлади… Схоже, в неї той самий діагноз. “Смертельно хворий тобою псих” — вона також, тож вони два хворих одне на одного психа…
— А стосовно Кароліни, — продовжував розбір вчорашньої сварки Артур.
— Не потрібно, ти вчора все пояснив, — саме зі згадки цієї дівчини почав псуватися вчорашній день. Вона не хоче про це говорити, Таня має рацію, ця дівчина — в минулому.
— Я мав тобі все розповісти, хоча б в загальних рисах, адже між мною і Кароліною не було жодної романтики. Танці, секс — жодних почуттів, просто розрядка. Я, нібито, і не збрехав, але і не був з тобою чесним. А напівправда — рідна сестра брехні, і невідомо хто з них гірший…
Артур замовк і поринув у роздуми. Його рука гладила її спину, і ці дотики починали хвилювати її все більше. Вона таки хвора ним…
Артур помітив її збудження — це добре. Значить, не все так погано, як здавалося від початку.
— Треба буде розповісти тобі все, як на сповіді. Я, щоправда, ще ніколи не сповідався. Бо маю сумніви, що рядовий служитель будь-якого культу буде здатен вислухати такий перелік гріхів…
— А я здатна? — Злата підняла голову і насторожено подивилася на Артура.
— Ну, Сонечку, ти — моя дружина. Ти ж мусиш знати, яке щастя тобі дісталося, — він усміхнувся.
— Ти хочеш зробити це зараз? — Злата напружилася від такої думки, але він погладив її спину. Ну що ж він робить?..
— Ні, не зараз. я буду видавати інформацію дозовано і поступово готувати тебе до усвідомлення того, з яким же “собакою” ти живеш…
— Чому собакою?
— Я народився в рік собаки. Ти не знала? — він ще ширше усміхнувся і погладив її спину.
У погляді Злати настороженість змінилась на здивування.
— Це правда?..
— Так. Я думав, що всі дівчата цікавляться гороскопами, і ти вже давно все про нас прочитала.
— Ні… я якось…
— Ну, тепер будеш знати. Неочікувано? — Артур поправив її волосся, заправивши за вухо. — Ти боїшся собак, але шляху назад нема. Я тебе нікуди не відпущу…
Вона усміхнулася. Це і справді неочікувано. Ніколи не цікавилася гороскопами. Собак вона, справді, панічно боїться, і Артур виявився собакою по гороскопу. Сюрприз.
Навряд чи знання нею цього факту якось вплинуло б на розвиток їхніх стосунків, але вийшла цікава ситуація.
Усмішка на її вустах була добрим знаком. У погляді ще була розгубленість, але Злата лежала майже повністю на ньому, розслаблена, спокійна і тепла. Його рука ковзнула вниз. Ні, ще не вся тепла.
— Треба нагріти тебе зі спини, — сказав він, бо сідниці ще лишалися холодними. Артур не став перевертати Злату, а піднявся сам, щоб переміститися на інший бік від неї, і в момент, коли він навис над дружиною, спершись на дві руки, вона поклала руки йому на плечі, стримуючи його подальший рух. Їхні очі зустрілись. Не відводячи від нього погляду, Злата повільно обхопила його тулуб ногами.
— Сонечку, а що ти робиш?
— Леся щось казала про льотчиків…
— Хочеш мерзнути? Може досить?— примружившись, запитав Артур і опустився на лікті.
— Ні, не мерзнути,— Злата наблизилася до його обличчя і, не відводячи погляду та ледь торкаючись губами його губ, прошепотіла, — я хочу літати…
Артур відповів їй глибоким пристрасним поцілунком. Він дуже хороший штурман…
Незважаючи на зігрівання і численні “польоти”, вже наступного ранку у Злати була температура. Артур не поїхав до офісу. Геннадій Павлович дзвонив, дуже обурювався через його відсутність, та почувши, що він погано себе почуває, заспокоївся. Віддалена робота Артура його теж влаштовувала.
Він бігав в аптеку по ліки і дуже прискіпливо стежив за тим, що і скільки вона приймає. До виїзду в Данію у Злати ще лишиться кашель, котрий вона долікує вже на місці.