Тетяна поїхала додому ще в обід, до донечки, а Злата вирішила провести весь день із Жанною. Подруга зраділа, бо давно вона нікуди не ходила зі Златою вдвох. Всі розмови знову звелися до походеньок Артема, але Злата готова була слухати всоте, який він неуважний і класний водночас, тільки б не йти додому. Артур набирав її чотири рази, але вона вимкнула звук і не відповідала. Бачила, що він дзвонить, бо телефон лежав поруч з нею на дивані у кав’ярні і не відповідала. Образилася. Артур набрав Жанну.
— Привіт, — радісно вимовила руденька. — Так, ось, поруч зі мною. Дзвонив? Нічого не чули. Злато, в тебе що, вимкнений звук? Артур не може до тебе додзвонитися.
— Зараз гляну, — вона взяла телефон, — вимкнений…
— Ось, на, поговори з чоловіком, — Жанна простягнула Златі свій телефон.
— Алло, — сказала вона ледь чутно.
— Сонечку, в тебе все добре?
— Так, все чудово. У мене сьогодні день подруг, — сказала, намагаючись вдавати веселість.
— Ага… а я в сьогоднішньому твоєму розкладі є?
— Не знаю… Мабуть. Ти ж мені не подруга… — з гіркотою в голосі промовила вона.
Настала пауза.
— Де ти зараз? Я по тебе приїду, — з нею щось не так.
— Ні, я приїду сама. Бувай, — вона закінчила виклик.
— Злато… А що це оце щойно було?… — Жанна здивовано поглянула на подругу.
— Нічого, сказала, що доїду сама. Хочу розвіятися.
Артур зустрів її на вулиці, недалеко від виходу метро. Вони не домовлялися. Він просто її зустрічав.
— Привіт, — сказав він, оцінюючи її стан.
— Привіт, — Злата зупинилася в метрі від нього.
— Ну, я слухаю.
— Що ти хочеш почути? — вона поглянула йому в очі.
При тьмяному світлі ліхтарів його очі здавалися чорними, і він пропалював її ними, але вона не відводила погляд.
— Те, що ти хочеш мені сказати.
— А якщо я не хочу нічого тобі казати?
— Тоді як я знатиму причину зміни твого настрою?
Злата опустила голову. Їй дуже хотілося зараз пригорнутися до нього, але образа сковувала всі рухи і випікала нутрощі. Скільки ще всього він їй не говорить?
— Чому ти вирішив зі мною одружитися, якщо не довіряєш?.. Навіщо?
— Стоп. Сонечку, з чого ти взяла, що я тобі не довіряю? — він спробував наблизитися, але Злата зробила крок назад. Перехожі поозиралися на них і пішли далі. — Я не розумію про що мова, хоч натякни мені.
— Кароліна.
— Що Кароліна?
— Чому ти не сказав, що ти не тільки танцював з нею, а і зустрічався?
— Злато, я ніколи не зустрічався з нею.
— Тільки спав?
— Так, тільки спав. Але відтоді минуло більше одинадцяти років…
— Чому ти не сказав мені про це, коли показував її профіль? — вона поглянула на Артура, сподіваючись поглянути йому в очі, але він не дивився на неї, дивився вбік і мовчав.
— Після твоєї реакції на фото з Брітою я не знав, як ти сприймеш Кароліну, тому й не сказав.
Чудово. Він вважає її істеричкою.
— Про кого ти ще не сказав?
— Злато, відколи ми зустрілись з тобою в Решетилівці — в моєму житті не було більше жодної жінки. Вони всі просто перестали для мене існувати. Мені ніхто, крім тебе, не потрібен. У тебе нема жодної підстави для ревнощів…
— А я не ревную! Мені просто образливо чути від інших подробиці твого життя , про які ти мені не кажеш. А я сиджу, як дурепа і усміхаюся! “Кароліна? Його партнерка по танцях? — Та хіба тільки по танцях? Він з нею спав два роки. Можливо, тому у них і виходило так добре танцювати?” — це було дуже неприємно чути, Артуре… — Злата обійшла його і пішла у напрямку будинку ба. Він пішов за нею.
— Злато, ну якби я тобі сказав, ти б почала себе з нею порівнювати і переживати.
— А може і не почала б! Ти думаєш, що так добре мене знаєш?! — викрикнула на ходу, розуміючи, що він має рацію. Вона б розглядала всі фото і відео, порівнюючи себе з Кароліною. Вони різні, несхожі, але б це її не зупинило. Самокопання — наше все.
— Сонечку, зачекай мене, — він наздогнав її і взяв за руку, але Злата висмикнула руку і пішла далі. — Злато, не йди, давай поговоримо!
— Я не хочу з тобою зараз ні про що говорити!
— Тоді поясни, як це все пов’язано з довірою?!
— А отак! Ти не говориш мені про багато речей, я тебе зовсім не знаю, Артуре! Я не знала, що ти, виявляється, розбив машину, що ти вживав наркотики… А список твоїх колишніх…
— Список моїх колишніх я і сам не пам’ятаю! Я навіть не згадаю більшу половину. Ні імен, ні облич! Дівчата на одну ніч. Злато, це все в минулому. І його не змінити! Ти ж знала, що я не святий, до чого це все?! Ти моя дружина! Хіба це не доказ того, що ти особлива?!
Злата зупинилась на мить і озирнулась.
— Чи надовго?…
— Злато! — гукнув він їй услід, але вона зайшла в під’їзд.
Злата сподівалась, що Артур зайде слідом, але його не було. Леся й Гена дивились і обговорювали серіал, вона привіталась і пішла в кімнату. Сходила в душ, висушила рушником волосся. Артур не приходив.
Коли клацнули вхідні двері, Злата визирнула з кімнати, але це була ба.
— Доброго вечора, — привіталась вона розгублено, бо очікувала побачити Артура. Ба підняла на неї насуплений погляд.
— Добрий. Якщо він добрий… — Лілія помовчала, сердито дивлячись на Злату. — Я не знаю, що між вами сталось, але, будь ласка, піди і забери свого чоловіка, бо мене він не слухає… Одягнися.
Злата повернулася до кімнати, одягла джинси й худі. На шкарпетки не було часу, одягла кросівки на босу ногу і накинула куртку, сховавши вологе волосся під каптур. Ба була дуже сердита, такою вона її ще не бачила. Вийшла за нею з квартири.