Дівчата зустрілися на виході станції “Поштова площа” і пішли в МакДональдз. Це було досить символічно.
Весела жвава блондинка, якою її пам’ятала Злата, стала сумною і закомплексованою. Тетяна набрала зайвих кіло двадцять після пологів. Постійний стрес заїдала всім, що потрапляло під руку, тому ніяк не вдавалося схуднути, і її повнота ставала ще одним приводом для докорів від колишнього чоловіка, котрий став її найбільшим розчаруванням. Тепер вона розуміла, якою дурепою була, коли виходила заміж за того “козла”, мама ж її попереджала. Зараз Тетяна мала купу “досвіду” і маленьку Ізабель. Але про неї вже досить.
Тетяна розглядала Злату і щиро раділа, що ті новини про її смерть виявились неправдою.
— Але чому ти не подзвонила мені?
— Я спочатку через запалення і набряк говорити довго не могла… А потім мені було дуже соромно, що я така страшна…
— А Артур тут просто дурів… Він ніяк не міг змиритися з тим, що тебе не стало. Злато, ти не уявляєш, як він бухав… Це просто “жесть”. І не лише бухав… як він ментам до лап не потрапив із наркотою — не знаю. П’яний на машині ганяв, якось в аварію потрапив. Машина в друзки — а він цілий. Його звідти витягли, а він кричить: “ Ну чому я не здох…”
— Коли це було?
— Та десь через півроку після того, як нам сказали, що ти померла. От просто, реально людина себе намагалася знищити, але не просто, там, вени порізати чи пігулок випити, а так, щоб усі бачили, як його розірве на шмаття. Як згадаю…Я ж Артура змалечку знаю. Він у нас з Жекою тусувався, якщо на своїх гуртках не пропадав. І я в нього була закохана в школі, у другому класі, — Таня усміхнулась. — А потім мені брат сказав, щоб я, шмаркачка, губу закотила, бо в Артура є дівчина. Я проревіла два дні з горя, а потім до нас перевівся новенький, і я переключилася на нього.
— Мені в школі теж один старшокласник подобався, а потім я якось побачила, як він цілувався зі своєю однокласницею, мене це так обурило, — Злата усміхнулась. — Тієї ж миті я його розлюбила.
— Розлюбила… В Артура було чи не пів школи дівчат закохано. Ото як блисне своїми очиськами — штабелями падали. Але, мабуть, до Кароліни ніхто не дотягував, бо він був тільки з нею.
— Кароліна? Це його партнерка по танцях?
— Та хіба тільки по танцях? — засміялася Тетяна. — Він з нею спав, мабуть, років зо два у старших класах. Артур не промах: і був, і є. Можливо, тому у них і виходило так добре танцювати? Але ж вона й стерво була — мама не горюй. Що його з нею пов’язувало — не уявляю. А Кароліна вважала себе великою зіркою, проте без Артура не змогла навіть серветку з-під кубка виграти.
— Які цікаві подробиці… — Злата відчула, як образа запекла її нутрощі. Артур, коли повернувся з Голландії, показав їй профіль Кароліни, сказав, що вона проситься до нього в друзі і не знає, чи варто додавати, бо розійшлись вони дивно. Злата сказала, що стільки часу минуло, чому б не додати колишню знайому в друзі? І він при ній прийняв її запит… Вони разом погортали світлини та відео в її альбомах і Злата милувалась, яким він був в юності. Фото, де вони обіймаються, здавалися їй такими милими… Дурепа…
— Злато, — Таня взяла її за руку. — Ти що, через Кароліну засмутилася?
— Ну, не те, щоб через неї… Розумієш, він мені про це не казав. Партнерка по танцях і все, а про те, що не лише танцював — ні.
— Вона в минулому, забудь про неї. Артур з тобою, у вас скоро почнеться нове життя, а там, дай Боже, і завагітнієш. Знаєш, дитина — це так прекрасно. Він точно хоче дітей, а ти хочеш?
— Так…
— Ой, це так класно, Злата…
І Тетяна почала розповідати Златі про всі свої переживання і радості, пов’язані з донькою. Говорити про особисте вона не хотіла, а от про вагітність і пологи розповідала кілька годин. Злата слухала подругу неуважно, потім їй подзвонила Жанна і через півгодини приєдналась до них.
— Це — Тетяна, дівчина, котра колись познайомила мене з Артуром, — усміхаючись, сказала Злата. Виходило щиро, хоча насправді її зжирала образа на чоловіка. Чому він приховав від неї свій зв’язок з колишньою партнеркою? — А це — Жанна, моя сусідка і подруга.
Дівчата привітались і всілися. Жанна сходу почала жалітися на Артема.
— Уявляєш, дзвонить о другій ночі і каже, що не приїде. Я його чекаю, а він — не можу виїхати, за містом. Я йому кажу — візьми таксі, а він каже — ні, тут такі єбєня́, що до ранку буду пояснювати, як їхати, лягай, я вранці буду. За містом він… брехло. Слухай, попроси Артура, хай з ним поговорить, га?
— Жанно, я не знаю. Артур зараз в лікарню з ба поїхав, у їхньої мами гіперкриз. Я скажу, але нічого не обіцяю.
— Дякую. А що це свекруню так прихопило?
— Я не знаю.
— Ану, набери його. Бо щось я переживаю, — Жанна засміялась. — Таку свекруху втратимо.
Злата набрала ба. Говорити з Артуром була не готова. Лілія Семенівна повідомила, що у Лідії не гіперкриз, а отруєння, на фоні якого підвищився трохи тиск. Десь ходила з Нінель, і там щось не те випили. Нічого страшного, зараз Артур відвезе матір додому, ба залишиться з донькою, а він може заїхати забрати її, якщо хоче. Злата відмовилася. Вона хоче побути з подругами. Чула фоном бурчання свекрухи. Отже, вони в машині і Артур за кермом.