Артур вдивлявся у бліде заплакане обличчя Злати. Знову мовчить. Медсестра розповіла, що це вже не перший напад, перший був біля реанімації, що тоді ледь відтягнули. А Злата нічого йому не сказала… І ба також…
— Про які прогулянки вона говорила? — запитала Злата, сідаючи на своє ліжко, намагаючись поводитись як завжди.
— Чому ти не сказала мені, що це не вперше мама накидається на тебе?
Злата відвела погляд.
— Я не хотіла, щоб ти нервував…
— Ба, а чому ти не сказала?
— Артуре, ну а що б ти зробив?
— Я не знаю… Але ви не повинні були від мене це приховувати.
— Лідія вся на нервах. Ти ж сам бачив, в якому вона стані, чув, що вона тут тобі кричала.
— Чув…
— І я оце думаю… вам не варто повертатися в квартиру на Білоруській, не потрібно гратися з вогнем. Краще я переїду в малу кімнату, звільнивши вам велику спальню — це буде єдине розумне рішення у даній ситуації… Будете жити в мене, на квартиру вам повертатися не можна…
Артур мовчав, обдумуючи слова ба. Він чудово все це розумів і думав про це не один раз. Його квартира — в дуже небезпечному для Злати місці…
Данія. Лікар сказав, що летіти можна не раніше ніж через 6 тижнів, якщо не буде ускладнень… Тобто, в листопаді вони, можливо, зможуть поїхати. Перекантуватись у бабусі цей час — хороша ідея.
— Добре… А квартиру я виставлю на продаж, — сказав він.
— Купиш іншу? — поцікавилась ба.
— Ні. Хочу купити землю під будинок. Ще не знаю точно де, особливо не шукав, але я все одно збирався її продавати…
— Вірне рішення. Моя квартира все одно дістанеться тобі.
— Ба…
— Я вже все вирішила. Заповіт написаний, але коли будете в мене — оформимо краще дарчу. Я дізнавалась, її важче оскаржити в суді. Коли Ліда вирішить судитися — закінчаться всі терміни… це має зіграти вам на руку.
— Думаєш, буде?
— Обов’язково. Готова битись об заклад.
Злата мовчки слухала їхній діалог, і їй здавалось, що звук то наближається, то віддаляється від неї. Втома і нервове напруження останніх днів, безсонні ночі і біль від нових травм поєдналися. Вона відчула, як останні сили покидають її. Дуже хотілося спати, повіки просто закривалися, голова ставала важкою. Вона почала хилитися до ба, відключаючись від реальності. Лілія притримала дівчину і вклала в ліжко, накрила ковдрою.
— Бідолашна, — сказала ба. — Сон їй зараз дуже потрібен… Артуре, користуючись нагодою, що ми тут майже самі, я б хотіла тебе попросити про дещо…
— Що саме?
— Я живу зараз у будинку Златиної родини, і буду там жити стільки, скільки ти лежатимеш в лікарні… А це буде не один тиждень. Сплю я на ліжку Злати. Незвично, але в цілому ліжко зручне.
— Я знаю, яке в неї ліжко, — Артур чудово пам’ятав ту ніч, проведену в кімнаті Злати з нею, на її ліжку, після розборки з Горою. Ба про це знала теж.
— Але кухня й питання гігієни викликають деякі незручності. Я б дуже хотіла їх поправити.
— Скільки? — Артур розумів, що ба надумала якусь перебудову. Не те, щоб він горів бажанням вкладати гроші в чужий дім, але там жила ЙОГО БА, і її персона мала жити в комфорті.
— Ще не знаю, потрібно запросити спеціалістів, щоб порахували вартість матеріалів і робіт.
— Добре. Скажеш, я перерахую тобі на картку.
— Дякую, Артуре. Сьогодні ж займусь пошуком.
— Тільки буде одна умова.
— Яка?
— Це мають бути не люди Гори. Навпаки, його конкуренти.
— Я зрозуміла. Буду шукати саме таких.
Лілія Семенівна, повернувшись до будинку Мельників, вмовила Розарію на невеличкий ремонт. Знайшла через сусідів контакти двох робітників, не з бригади Гори. Чоловіки приїхали того ж вечора й оцінили об’єм робіт. Сума була помірна, і наступного дня Артур перерахував кошти через додаток в телефоні. Не те, щоб ба сильно потребувала зручностей — швидше вона це робила, щоб полегшити життя цій нещасній родині.