Матір і бабуся вийшли з палати через хвилин десять, і Артем з Жанною пішли до Артура.
— Задоволена? — нависла Лідія над Златою.
— Припини, — ба спробувала заспокоїти доньку.
— Чим я маю бути задоволена? — перепитала Злата, намагаючись спокійно дивитися свекрусі в очі.
— Ти тепер його дружина, якщо з ним щось трапиться — отримаєш ВСЕ.
— Мені нічого не потрібно… — Злата не відводила погляду, сльози наверталися на очі, а вона дивилася в налиті ненавистю медові очі Лідії. Якби могла — та б її вдарила.
— Так я тобі і повірила! Особливо, після того як побачила, в якому гадючнику він тебе підібрав! — Лідія таки штовхнула Злату в груди, і та відійшла на пару кроків назад.
— Тьотю, тихіше, — Андрій став перед сестрою.
— Йди звідси, щеня!
— Шановна! — почувся голос медсестри, котра, знову залишивши свій пост, йшла до них. — Ви в лікарні, або поводьте себе нормально, або вам буде заборонено тут з’являтися.
З палати визирнув Артем, очевидно, вийшов дізнатися, що за шум, і побачив, як матір відштовхує Андрія, котрий закриває сестру. Поспішив до них.
— Мамо, припини, — Артем взяв матір за плечі і відвів вбік.
— Вона все прорахувала! Це ж ця сучка замовила Артура, чому ніхто цьому не вірить?! Не здивуюсь, якщо її подружка вже обдумує замах на тебе!
— Мамо, заспокойся!
Лідія демонстративно перевела подих і поправила зачіску.
— Я спокійна.
— Мамо, йди в машину, я скоро прийду, — Артем дав їй ключі від авто Артура.
Лідія взяла їх, на мить зупинивши погляд на брелоку — листку коноплі. Цей брелок Артур привіз зі своєї першої поїздки в Голландію, і він постійно був на ключах усіх машин, що були в нього за ці два роки. Взявши ключі, Лідія розвернулась у напрямку сходів, Артем пішов назад в палату, ба поправляла Андрію сорочку, котру витягла з-під джинсового піджака її донька, а Злата стояла сама біля стіни, якраз по дорозі до виходу…
Ніхто не очікував, що Лідія накинеться на невістку, наносячи удари затиснутим у руці масивним металевим брелоком з гострими кінцями. Злата кинула в неї гарячу каву, захищаючись, але кришка не відкрилась і кава не розлилася на нападницю, відлетівши вбік. Жінка встигла нанести дівчині два удари: в голову і в плече, перш ніж її відтягнули. Артем і постова медсестра насилу стримували Лідію, що виривалась, медсестра з маніпуляційної поспішила до Злати, біла футболка якої на плечі почала просочуючись кров’ю. Удар у голову прийшовся на волосяну частину, бо дівчина встигла опустити лице вниз, а от що з плечем — було незрозуміло.
Можливо, Лідія б ще рвалася до Злати, але несподівано у прочинених дверях палати з’явився Артур. Він тримався за двері, було помітно,що він ослаблений, але його очі палали таким безмежним гнівом, що мати, зустрівшись із ним поглядом, стихла і заспокоїлася. Артур нічого не казав, він просто поглянув на матір, а потім перевів погляд на Злату, що, схлипуючи, сиділа біля стіни на підлозі, тримаючись за голову. Вона його не бачила. Медсестра оголила її плече, з якого текла кров. Все побачене справляло на Артура гнітюче враження. Жанна безпомічно тупцяла поруч із ним, пропонуючи все ж повернутися до ліжка, доки не впав, а він стояв, спершись об дверну коробку, не відводячи погляду від дружини. Він не мав сили зробити до неї жодного кроку і не міг їй нічим допомогти, бо був занадто немічним. І ця немічність просто доводила його до сказу…
Збіглося багато персоналу, з’явилася міліція, і Лідію забрали, але оскільки це був перший випадок такої її поведінки, і Злата не написала на неї заяву, а лише лікар, то їй виписали штраф. Щось близько 50 гривень…
Завідувач відділення заборонив Лідії відвідувати сина і наближатися до відділення взагалі. Вона вибачалась і слізно просила дозволити відвідування, але лікар сказав, що спокій для пацієнтів — це найголовніша умова одужання, а вона порушує спокій геть усіх пацієнтів у відділенні, і не змінив свого рішення. Також порадив їй полікувати нерви і сходити до психолога, бо така ненависть до невістки надалі може вилитись у дуже багато проблем…
Злату забрали з коридору, наклали три шви на голову і два на плече. Андрій віддав їй свою сорочку, щоб вона не поверталася в палату в залитій кров’ю футболці. Приховуючи закривавлене волосся, зав’язала хвіст. Разом з ба вони вдвох повернулися до палати, а брат поїхав додому.
Коли відчинили двері, то почули, як маніпуляційна медсестра, ставлячи крапельницю, бурчала на Артура, що такі прогулянки для нього ще не на часі, що, не дай Боже, ще відкриються рани, і кров стисне легені, що так він своїй дружині точно не полегшить життя…
Побачивши у дверях Злату, жінка замовкла і — сказавши, що пізніше зайде — вийшла.