✾  5

Злата розгубилася, стоячи перед рядами різних квітів і рослин. Такі різні і всі такі гарні. На верхній полиці стояли пишно квітучі орхідеї. Особливо гарною була рожева. Три квітконоса були всипані рясними квітами, а на кінчиках виднілися ще не розквітлі бутони. Рука якось сама потяглася до них, а потім боязко відсахнулася назад. А раптом — не можна, продавчиня насварить… Про їхню ціну намагалася не думати, їй було приємно і радісно хоча б від того, що вона опинилася в такому прекрасному місці, та ще й з Артуром.

— Вам щось порадити? — запитала продавчиня, молоденька дівчина.

— Ні, — сказав Артур і кивнув у бік орхідеї, — ми беремо цю.

Злата повернулась до нього — невже він купить для неї таку дорогу квітку? Тим часом продавчиня зняла з полиці горщик.

— Артуре, я…

— Прекрасний вибір, Сонечку. Я теж її помітив, як тільки зайшов, — він усміхнувся і прибрав пасмо волосся з її лиця. — Вона така ж гарна, як і ти.

— Я дам вам інструкцію, — дівчина простягнула яскравий аркуш.— Тут зібрані рекомендації по розміщенню і догляду. 

Артур розплатився, попросив у продавчині ручку, щось написав на інструкції. Взяв орхідею і, коли вийшли з магазину, вручив Златі.

— Вітаю тебе з перемогою.

— Дякую… — Злата підняла на нього схвильований погляд.

— Сподіваюся, вона буде нагадувати тобі про мене.

Серце стислося: та вона не забуде його ніколи і без квітки.

— Принаймні, до нашої наступної зустрічі, — продовжив він.

— Наступної зустрічі?..

— Тут записані мої контакти — набери мене, я передзвоню і приїду, де б ти не була… В Україні чи в Європі.

— У нас вдома нема телефону…

— Набери від сусідів. У них є телефон?

— Є…

— Я побачу код твого міста і передзвоню. Як приїдеш — подзвони, добре? Так я буду знати, що ти доїхала і в тебе все гаразд. А потім домовимося про наступний дзвінок і зустріч.

— Добре…

— Я б дуже хотів побачити тебе до поїздки в Німеччину. На цих вихідних. Ти зможеш?

Серце Злати шалено забилося в грудях. Він хоче зустрітись із нею! Отже, це не єдина їхня зустріч.

— Думаю, так… 

Артур знову поправив її неслухняне пасмо, яке не бажало бути за вухом і падало на обличчя. Так хотілося забрати її звідси, заховати від усіх. Не можна. До того ж, там в залі сидить її бабуся. І Жека з сестрою.

— На жаль, нам час повертатися. 

— Так…

Тримаючи орхідею і замріяно усміхаючись, Злата йшла поруч з Артуром назад до приміщення Макдональдза. Спочатку він легенько підтримував її за плечі, потім прибрав руку, щоб Розарія не побачила.