Наступного дня Златі зробили операцію. Вона пройшла дуже добре, з застосуванням препаратів, котрі люб’язно надав для Злати Борис Бран.
В клініці вони провели одну добу, і наступного дня Артур забрав Злату додому. Ба поривалася приїхати, але він її відмовив, сказав, що зможе доглянути Злату сам. Особливого догляду Злата й не потребувала, він допоміг їй поїсти, випити знеболювальне, вмитися, а потім допоміг вмоститися на ліжку і вона майже миттєво заснула.
Артур облаштувався в кріслі навпроти ліжка, щоб при потребі одразу мати змогу підійти до Злати. Скрутив у ноута звук, переглянув пошту, відписав Паскалю про стан справ, вислав фото збільшеного тавра з кільця, розповівши у двох словах про результати експертизи, та почав переглядати месенджери, котрі вибухнули питаннями…
Така активність була викликана тим, що він обновив у фейсбуці фото профілю, поставивши спільне фото зі Златою, котре вони зробили в машині, повертаючись у понеділок від ба. Поява його разом з незнайомою дівчиною поруч, до того ж не брюнеткою, викликала ціле море питань у всіх його фейсбучних і, особливо, реальних друзів.
Артур зробив це навмисне. Він одним махом всім повідомив, що вже не сам. Хтось за нього порадів, хтось сказав, що жарт прикольний. Нічого нікому не відповідав. Тримав інтригу. Щоправда, Жека написав комент, що “Злата, як завжди, янголятко”. Він його лайкнув і нічого не відповів.
Ввечері приїхав Артем з Жанною, Злата вийшла до них ненадовго, але через слабкість повернулася знов у ліжко. В середу в неї почалася менструація і вона категорично відмовлялася від допомоги Артура, виштовхуючи його за двері вбиральні й душової кабінки.
В суботу запланували поїхати до Житомира.
Машину вів Артем, Жанна сиділа попереду, Артур сів зі Златою на заднє сидіння, тримаючи її в обіймах всю дорогу. Дівчина дуже хвилювалася: вона два місяці не була вдома, лише іноді дзвонила тьоті Раї, котра носила радіотелефон до її бабусі і Марини. Андрія постійно не було вдома, коли вона дзвонила.
Артура цікавила розмова з Розарією Павлівною про її першу невістку. Все, що їй відомо, щоб знати, куди рухатися далі.
Жанна і Артем готувалися поговорити з Раїсою Семенівною про діагноз її доньки і подальше проживання дівчини в Києві й лікування. Це теж було нелегке завдання.
Про приїзд попередили, і коли авто зупинилося біля подвір’я будинку Злати, то з її двору вийшли Розарія, Марина і Андрій, а з двору Жанни вийшла Раїса з батьком Жанни, також рудим чоловіком.
— О, Артеме, ти попав по повній, — засміявся Артур.
— Мовчи, — буркнув брат у відповідь.
— Мовчу, — приснув від сміху Артур, але потім вгамувався.
Вони повиходили з машини, Жанна побігла в обійми до батьків, Артем потупцював слідом за нею, Злату не обіймали, а лише стримано кивали головами. Обійняв її лише брат. По-перше, вони знали, що на руках була операція, по-друге, розглядали зміни, що сталися з її обличчям, а по третє — в її родині палкі обійми не практикувалися в принципі.
— Златко, ти така гарна, ніби нічого й не було, — сказав брат, захоплено оглядаючи її обличчя, — навіть вухо вже є! Круто! Артуре, ти такий молодець!
Андрій потис його руку, обхопивши її обома своїми руками.
— Це Злата молодець, що витримує це все, — сказав Артур усміхаючись і йдучи до багажника.
Він відкрив його, дістав пакети з гостинцями і відчув потилицею чийсь пекучий погляд. Озирнувся. У подвір’ї через дорогу гралися малі діти, а також стояли дорослі, серед яких він одразу ж впізнав Гору. Той значно схуд, зі щелеп стирчали металеві пластини, які Артур бачив навіть з того місця, де стояв. Гора дивився на нього скаженими очима. Не було зрозуміло, що виражав цей погляд: жах, страх чи ненависть. Артур хижо посміхнувся у відповідь. той смикнувся і відвернувся.
На мигах, у прямому значенні цього слова, Гора тоді повідомив міліцію, що нападників не бачив, бо вони були у масках, що причини нападу вони йому не повідомили, сказали, що попередження. Щелепи й руки йому збирали по шматках, вже зробили декілька операцій, попереду будуть ще. Дружина передумала з ним розлучатися, забула про побої й доглядала його, бо він був абсолютно немічним, особливо перший час.
Побачити Артура Толік не очікував. Він його злякався. Спостерігав, як той вийняв пакунки з авто й пішов у двір до Білого разом зі Златою і її рідними. Невже буде Юрковим зятем?..
Другий хлопець, якого Толік теж впізнав, про щось поговорив з чорнявим і пішов у дім до родини рудої відьми.
— О, ти диви. А я думала, Райка триндить, що зятьки до них приїдуть на вихідні, — сказала дружина господаря будинку, вийшовши до чоловіків на ґанок. Гора привів своїх близнючок погратися до їхніх онуків.
— То які зятьки? — запитав її чоловік.
— Ну, ото дівчата кудись там їздили малювати щось, то Злата зустріла свого давнього знайомого, з яким колись познайомилася, типу він на неї тоді запав. А потім ото її пси подерли, то вона йому соромилася дзвонити, а тепер зустрілися. Хоче одружитися зі Златою, а його брат запав на Жанну. Це Райка таке казала, — закивала головою жінка.
— Ну, хай Бог помагає, Жанка — гарна дівка, — чоловік затягнувся цигаркою, — а от Злата — страшна…
— Хм, була. Він їй пластику обличчя оплачує. Вже купу операцій зробили.
— А, то це отой мажор, що і Вальчину операцію тоді оплатив?
— Той самий, — вона закивала знову. — Він тоді приїздив сюди, я його машину бачила. Гарний такий хлопець, що знайшов у Златці — не зрозуміло.
— Ото нема куди людині гроші подіти, — хмикнув чоловік.
— Наче Артур його звати, а той, що до Жанки має справу — Артем, його менший брат.
Гора мовчки слухав діалог подружжя і не відводив очей від двору Білого. Страх ще тримав його. Артур пообіцяв, що наступного разу вб’є. Протистояти молодому сильному хлопцю він не міг, найняти когось для помсти? Гроші йдуть на лікування… потрібно щось придумати…