Прокинулись вони майже одночасно, від дитячого крику на вулиці. Маля чогось дуже наполегливо домагалося, розрізаючи тишу недільного ранку своїм вереском. Злата підняла голову, намагаючись розчути звук з вулиці. Артур відкрив очі, оцінюючи ситуацію: де і кого ріжуть, погладив її спину.
— Що там за трагедія? — сонно сказав він.
— Їдуть до бабусі і лишили вдома коника, — Злата поклала голову назад, але така відповідь здивувала Артура.
Він відхилив її, повернув на спину і питально зазирнув в очі.
— Ти це розчула?.. — він був здивований, як можливо було в тому потоці звуків хоч щось зрозуміти?
— Так… — вона, ніяковіючи, усміхнулась.
Артур був вражений. Звісно, він знав, що у Злати музичний слух, але розчути щось у істеричному вереску?..
— Вони повернулися за ним, — тихо вимовила вона.
Крик дійсно припинився, а Артур ніяк не міг оговтатися від враження, яке справила на нього така її неймовірна здатність розчути й зрозуміти плач чужої дитини.
— Я вже казав тобі, що хочу з тобою одружитися? — запитав він, нависши над нею.
— Так, — Злата посміхнулась і поклала долоні йому на ключиці. — Я погодилася, начебто…
— Ніяких “начебто”, ти точно погодилася, — Артур закивав головою, — я пам’ятаю. Думаю, зараз саме момент обговорити питання дітей, бо оце, що ти щойно зробила… — він махнув рукою у бік балкону декілька разів, тримаючись над нею на одній руці. — Я впевнений, ти будеш чудовою матір’ю… — він повернув руку на місце, утримуючись над нею знову обома руками.
Злата провела долонями від його ключиць до плечей, замислено дивлячись перед собою.
— Тільки за твоєї участі, — вона грайливо усміхнулась і поглянула в його очі кольору кориці, що були прикуті до неї і обпікали жаром бажання.
— О, за це не переживай, я охоче прийматиму участь у геть усіх етапах, — він схилився і поцілував Злату так жадібно, ніби не бачив її декілька днів. Підсунувши свої руки під його, вона обхопила його спину і вперлася нігтями в його гарячу шкіру. Відчувши ці уколи, він підвів голову.
— Точно у всіх, а не лише у початковому? — уточнила Злата, насупивши брови.
— Сонечку, я готовий ходити з тобою в жіночу консультацію, бути присутнім на пологах, міняти підгузки, колихати, гуляти і вкладати дитину спати, до того ж, в останніх чотирьох позиціях, у мене є досвід з моїми меншими сестрами, — Артур підняв брови,— так що я ну майже ідеальний варіант.
— Чому майже?
— Не зможу годувати грудьми, — він перемістився вниз, взявши губами її сосок, Злата прикрила очі і усміхнулась.
— В тебе ще є час навчитися, ти ж любиш вчитися, — вимовила вона, зариваючись пальцями в його зачіску. Їй так подобалося проводити рукою по короткому волоссю на його потилиці, пересуваючи руки до маківки.
— Я охоче допомагатиму тобі зціджувати зайве молоко, так з мене буде більше користі, — він посміхнувся і переключився на інший сосок.
Злата засміялася, проте згадалися його слова, що для дитини ще не час. Коли він почав вкривати поцілунками її живіт, вимовила з сумом, намагаючись тримати дихання рівним:
— Я дуже хочу від тебе дитину, але ти казав, що це буде нескоро…
Артур знову навис над нею. Серйозно оглянув її обличчя.
— До Нового року точно ні: ти маєш закінчити лікування. А там — побачимо, — він поцілував її в ніс, — Тому давай не витрачати марно час, поки ми з тобою лише вдвох і я не маю тебе ні з ким ділити.
— Згодна, — Злата подалась уперед до його губ.
Пізніше вони прогулялися до торговельного центру, купили продукти і орхідеї. Дві. Білу і жовту, оскільки Злата не могла обрати якусь одну — Артур вирішив взяти обидві.
Він готував обід і вечерю, щоб Злата не навантажувала руки. Розмовляли, жартували, кохалися, насолоджувались одне одним і життям.