✾ 45
Стіл накрили у дворі, сподіваючись на тихий сімейний обід. В процесі виставляння столу й стільців Артур поцікавився в Розарії Павлівни, в якому дитячому будинку росла Марія, і чи знає вона в якому пологовому будинку та народилася.
Окрім назви і місця розташування дитячого будинку вона нічого не могла сказати. Артур сподівався, що, можливо, вона знала більше, але, як виявилося, питання походження невістки її не цікавило абсолютно. Каблучку перевіряла вона просто з цікавості, бо трапилася така можливість: знайома почала працювати у ювелірному магазині, і там, по своїх каналах, його перевірили. Була дуже здивована, що воно цінне, бо вважала його біжутерією.
Розарія говорила з ним неохоче і незадоволено зиркала на нього.
— Чому ви на мене сердитеся, Розаріє Павлівно? — ніби жартома запитав Артур, коли приніс стільчики з будинку.
— Ти забрав Злату з дому і користуєшся нею, а потім — награєшся і кинеш? — буркнула бабуся.
— Я не кину Злату. Ми з нею одружимося.
— Обіцянки… — вона скептично поглянула на нього і пішла по посуд.
Потрібно буде пояснити бабусі ситуацію й розповісти про плани на майбутнє. Можливо, вона відтане… Але Розарія уникала розмови…
Злата відчувала напругу між Артуром і бабусею, в очах бабусі читала осуд, хоча Марина і брат намагалися якось розрядити атмосферу — виходило це у них не дуже добре.
Тільки сіли — через перелаз прийшла родина Жанни з тарілками повними наїдків у руках і пляшками алкоголю в кишенях, потім підтягнулися ще четверо найближчих сусідів: дві сімейні пари, прийшли подивитись на “зятів” і теж не з порожніми руками. Одна з пар були сусіди навпроти, від яких щойно пішов Гора. Довелося доставити ще стола, бо тихий сімейний обід перетік у невеликий бенкет.
Загальна увага була прикута до братів і Злати. Хлопців вивчали, дуже вони виділялися серед присутніх, особливо Артур. Зміни, що відбулися зі Златою, всіх вражали. Рубці ще були ледь помітні, але у порівнянні з тим, що було раніше, зміни були колосальні. Всі їй про це говорили. Казали, що Артур — молодець, вона — молодець, і як все добре виходить, намагаючись дізнатись вартість лікування, на що Артур відповідав, що для Злати йому нічого не шкода, і не озвучував суму.
А ще Артур принципово не пив алкоголь, хоча чоловіки і особливо жінки, намагалися вмовити його випити. Злата теж не пила, бо “лікується”. Вона й так лише іноді могла випити трохи вина, від якого швидко п’яніла, і останній келих був більше двох місяців тому, в піцерії, перед першим її разом… Бачачи на собі крижаний погляд Розарії Павлівни, Артур не виключав варіант того, що їм доведеться сьогодні ж повернутися в Київ, тому потрібно бути тверезим. І ночувати в будинку особливо не було місця, хіба що перевести Андрія у кімнату до бабусі, і лягти у прохідній кімнаті…
— І коли будуть весілля? — жартівливо запитав сусід з двору навпроти, коли всі вже трохи випили.
— Приблизно через місяць-півтора, — серйозно відповів Артур, чим викликав німу сцену за столом.
— Як через місяць? — здивовано перепитала Розарія. — У нас у родині траур на цілий рік, яке весілля?! Чи Злата вагітна?..
— Ні, Злата не вагітна, на період лікування це неприпустимо, — Артур перевів на бабусю погляд, — Ще не знаю яке, але весілля буде, бо в листопаді ми з нею їдемо за кордон. Щоб уникнути різних непорозумінь — краще їхати, будучи подружжям.
Злата вся стиснулася під поглядом бабусі, яким та її нагородила. Всі дитячі комплекси й страхи миттєво вилізли зі своїх нір і зв’язали її по руках і ногах, стисли горло та не пускали.
“Якщо будеш погано себе поводити — відправлю у дитячий будинок, там зрозумієш, що мене треба слухатися” — цю фразу після смерті мами бабуся казала часто. У дитячий будинок їй дуже не хотілося. І зараз Злата відчула себе жахливою, нікчемною людиною, котра не оплакує смерть сестри, не тримає траур, а егоїстично влаштовує своє особисте життя. І неважливо, що Валя останні роки соромилася Злати, викинула сестру зі свого життя і при випадкових зустрічах робила вигляд, що вони незнайомі…