Категорії
Межі пристойності

✾ 45

Ліза зробила їхнє спільне з Андрієм фото.

— Круто вийшло, — сказала вона, розглядаючи їхній спільний знімок. — Перешли мені. Я в фейсбук закину.

— Зараз, дай згадаю, як це робиться, — він зосереджено ковзав пальцем по поверхні екрану смартфона.

— Ти швидко вчишся, — похвалила його дівчина.

Злата, спостерігаючи за братом, звернулася до Артура.

— Дякую, — сказала тихо, — ти так багато робиш для мого брата…

— Втираюся в довіру, — посміхнувся він їй у відповідь і поклав руку їй на коліно.

— Ти показуєш йому приклад, — Злата накрила його руку своєю.

— Я не найкращий приклад для наслідування.

— Найкращий, я точно знаю… — вона поклала голову на плече Артура. Почути ці слова від неї було приємно і зворушливо. Як тоді, коли вона сказала йому про очі кольору кориці. Щиро, просто, без хитрощів… Сонечку, якби ж ти знала скільки всього різного і неоднозначного було в минулому — ти б так не казала… 

— Лізо, ти?! — почувся здивований викрик збоку.

Всі за столом повернули голови — до них підійшли двоє однокласниць Лізи. Не те, щоб вона з ними дружила, але навчання в одному класі вимагало мінімального спілкування.

— Я, — задоволено посміхнулась дівчина. Нечувана удача! Вона у ТРЦ, не сама, і дві головні пліткарки класу на власні очі бачать її, доньку “богомільного”, з хлопцем, якого не соромно показати. — Невже я так змінилася, що ви не впізнали?

— Просто так неочікувано було тебе побачити… — вони оглядали всіх за столом. Артура вони вже бачили і знали, що це її “кльовий брат”. А от дівчина з ним, дивним чином схожа на Лізу, і хлопець… — Ми тут збираємось у середу класом на гідропарк, підеш?

— У середу? Ще не знаю, — знизала плечима Ліза.

— Ми на 12 годину збираємося на пероні. Бери Дарину, свого друга і приходь.

— Ми подумаємо, — Ліза натягнуто усміхнулася і помахала дівчатам “Па-па”. Друга… Та якби не Андрій, то вони б пройшли повз і нічого не запропонували.

— Намічається тусня? — посміхнувся Артур.

— У них закінчилися теми для розмов, шукають нові, — буркнула Ліза, відпивши зі склянки сік.

— І що ти вирішила? Дати їм поживну їжу чи тримати на дієті?

— Андрію, ти вмієш плавати? — звернулася вона до хлопця. Він все чудово чув і розумів, але вдавав, що дуже зайнятий у телефоні.

— Вмію, а що?

— Підеш зі мною у середу в гідропарк? Дуже треба. Там збирається мій клас…

Андрій поглянув на сестру, на Артура, що змовницьки посміхнувся йому у відповідь, потім перевів погляд на Лізу.

— Якщо тобі потрібно, щоб я пішов, то я піду. Щоправда, уявлення не маю, що маю там робити.

— О, за це не переживай, ми з Дариною тобі все пояснимо, — Ліза була задоволена згодою Андрія. Вона набрала подругу, домовилася про зустріч і викрала Андрія до вечора. Той і не пручався.

Вранці в понеділок вони відвідали клініку, де у Злати були фізпроцедури на шви, а після вони поїхали до дитячого будинку в сусідню область, в якому росла мама Злати і Андрія. Хлопець поїхав з ними. Лізу батько не пустив, хоча вона теж хотіла.

Керівниця зустріла їх досить холодно. Відмовлялася від будь-яких розмов, подумавши, що вони журналісти, котрі приїхали копати різні скандальні історії.

Коментарі з Facebook