Яків Павлович під час сьогоднішньої розмови повідомив, що Борис, згадуючи Злату, назвав її “синьооким дивом”, цікавився як минула перша операція, сказав, що привезе з собою нові препарати, які застосовуються в його клініці в Ізраїлі, звісно, вони зроблять проби, але Борис гарантує, що вони підійдуть і більше не буде неприємних сюрпризів. Артур уважно вислухав лікаря, подякував за такі хороші новини і відключився.
Злата — синьооке диво, але вона ЙОГО диво. Така цікавість і увага з боку іншого чоловіка Артурові не подобалася. Він не сумнівався в Златі, але те, що хірург проявляє таку турботу й активність, напружувало. Хоч як Артур не хотів визнавати це, навіть сам перед собою, але він ревнував. Ще більше, ніж інтерес лікаря, його хвилювала неможливість бути біля Злати до і після операції. Він має бути в Голландії…
Вони проговорили майже три години. Злата розговорилася, та під кінець розмови виглядала втомленою: два дні на нервах виснажили її.
Артур попросив її завтра не сильно бити Жанну й Артема, сказав, що кохає й побажав солодких снів.
— Без тебе сни не солодкі. Зовсім, — сумно усміхнулася дівчина.
— У мене теж… Ще місяць. І я повернуся до тебе.
Вони дивились одне на одного, не кажучи ні слова. Просто дивилися, не маючи змоги торкнутися…
Боляче дивитись на Сонце, але ще нестерпніше дивитися на губи, які не можеш поцілувати.
— Добраніч… — сказав Артур і перервав відеозв’язок.
— Добраніч, — прошепотіла Злата перед ноутом, витираючи сльози.
Злата саме допомагала Лілії Семенівні накривати стіл для сніданку, коли у двері подзвонили.
— Хто це до нас? — здивовано запитала Гена.
— Я відкрию, — Лілія Семенівна відійшла на пару кроків, потім повернулася до Злати, — дитино, піди краще до себе в кімнату. Про всяк випадок.
Злата облишила тарілки і мовчки пішла до себе, руки почали трястися від однієї думки, що це могла прийти Артурова мати.
Ба дочекалась, коли двері в малу кімнату зачинились і запитала: “Хто там?”
Почувши відповідь, вона почала сваритися.
— Артеме, паразите, ти не міг подзвонити?! Налякав мене! Заходь, — вона відчинила двері.
— Привіт, бабуню, — почувся його голос в коридорі. — Познайомся, це Жанна.
— Привіт, Жанно, — бабуся оглянула руду дівчину в дуже коротенькій сукні. — Я Лілія Семенівна.
— Дуже приємно познайомитись із вами, — руденька усміхнулась.
Почувши знайомі голоси, Злата визирнула з кімнати.
— Златка! — Жанна поспішила до подруги, розставивши руки. Злата реагувала на її появу не так радісно, і цей факт не оминув пильного ока ба.
— Привіт, — Злата обійняла подругу досить стримано і питально поглянула на неї.
— Не дивися на мене ТАК… — Жанна відійшла на крок від Злати й оглянула її обличчя, — а ти круто змінилась… Просто відпад.
— Дякую.
— Скоро будеш, як нова, — Жанна опустила погляд до її рук, — а це що?
— Це… розтягують шкіру, щоб потім видалити оці ділянки зі шрамами і зшити одним тонким швом, — пояснила Злата, ніяковіючи, бо гулі ще були маленькі, але виглядали дивно, а будуть ще набагато більші…
— Давайте снідати, — голосно сказала Гена, — потім поговорите.
Лілія Семенівна принесла посуд для Артема й Жанни. Дістала ще пиріг, бо яєчні не вистачало на всіх, і вона віддала свою порцію Артему, а Злата поділилася своєю з Жанною. “Фірмова яєчня Артура”, як тоді її назвав Артем — це була видозмінена яєчня його ба. Артур ще додав гриби.
Леся і Гена розпитували Жанну як їй місто, чим займається. Руденька охоче розповідала, що Київ їй подобається, що вона з Житомира, сусідка Злати, що вона кравчиня, а мама хоче її відправити на панчішну фабрику, як і Злату хотіла її бабуся, але “Злата знайшла кращий варіант і, хитрунка, уникнула роботи на фабриці”.
При цих словах подруги Злата насупилася. Вона не хитрила й не шукала жодних інших варіантів. Так сталося, що Артур увірвався в її життя і воно стало іншим. Якби не він, то зараз вона б працювала на фабриці, як того хотіла від неї бабуся. Вона питально поглянула на Жанну, але нічого не сказала.