Після розмови з Артуром Злата трохи заспокоїлася, хоч образа зовсім і не минула, але стало легше на душі і вона відчула голод.
На кухні була Леся, котра, спершись на одну милицю, робила какао.
— О, прийшла. А я тобі роблю какао, думала занести, любиш таке?
— Так, — Злата кивнула.
— Сідай, в мене тут ще є уха. Почни краще з неї, — Леся взяла глибоку миску і, наповнивши, поставила її перед Златою, дала ложку й хліб. — Ти, маленька, нерви бережи, так не можна побиватися. Чоловіки — вони ж як вередливі діти. Навіть дуже розумні іноді роблять дурниці, а потім думають, що ж то вони наробили. Потрібно було йому одразу написати, мать-перемать, ти що це твориш? Хай би там трохи прийшов до тями, а ти себе два дні їла. Ну навіщо ж ти так, дитино? Нас тут всіх переколотило, а ми ж — дівчатка ніжні, — Леся усміхнулася.
— Я боялася почути його відповідь…
— Його відповідь — у тебе на пальці.
— Він вже збирався раз одружитися, потім передумав… так що…
— Е ні, там не так все було. Інка..Ти ж знаєш, що вона Інна, а не Іннеса, як і її мамка — Ніна, а не Нінель?
— Ні…
— Так от, як почула, що він загорівся донькою… — Леся похитала головою, — А коли в Артура є мета — він же пре напролом. А та фіфа сказала, що вона згодна допомогти йому з цим, але хоче, щоб дитина народилась у шлюбі. Він такий — добре, давай. Інка почала планувати помпезне весілля, а через кілька тижнів його сестрі поставили страшний діагноз, і він все святкування відмінив, а гроші віддав на операцію. Вона істерила, причитала, наговорила купу різного лайна, і Артур сказав, що раз так, то вона йому не цікава. Зібрався і чухнув до отих своїх курунів коноплі. І нічого він їй не дарував, — Леся змовницьки усміхнулась і закивала головою. — Ти який пиріг будеш? З м’ясом? Чи яблуками і корицею?
— З корицею…
— Ось тримай, смачного, дівчинко, — Леся поставила перед нею тарілку з пирогом і какао.
— Лесю, починається серіал,— гукнула Гена їй із зали, і, спираючись на милицю, Леся пішла дивитися телевізор.
— На кого, ти кажеш, ця зла тітка схожа? — запитала Гена, котра слухала серіали, а не дивилася.
— На Тоньку з реєстратури. Ота, що метр у стрибку була.
— Білобриса?
— Так, білобриса, — погодилася Леся.
— Тонька також була не подарунок… — замислено промовила Гена.
Злата усміхнулася їхньому діалогу. Бабусі вражали її стосунками між ними і, що найголовніше, не лізли в душу.
Вона дістала з кишені телефон і ввімкнула його. Окрім пропущених з Голландії був пропущений від Жанни. Та невже? Злата набрала подругу, але та знову не відповідала, тоді Злата набрала її домашній.
— Алло, — почувся голос Раїси Семенівни. Злата не дуже хотіла говорити з цією жінкою, особливо після того, як дізналася про її справжнє ставлення до своєї родини.
— Тьоть Рая? — запитала Злата приглушеним голосом.
— Злато? А чому ти мені дзвониш? Фільм не сподобався, чи що?
— Фільм не сподобався?..
— Ну ви ж пішли з Жанною на фільм…
— Ой, вибачте, то я тут заблукала, і замість мобільного, набрала домашній номер Жанни, — натягнуто засміялася Злата. — Зараз треба набрати мобільний, бо я тут без Жанни не виберусь.
— Стривай, стривай! То як у тебе справи, а то з Жанни слова не витягнеш. Як твоя операція?
— Все чудово, у клініці мені ще роблять різні процедури, рубці потроху зникають.
— Жанна там добре поводиться? Не заважає?
— О, все добре, — криво посміхнулась Злата, розуміючи, в яку халепу її втягнула подруга. — Тьоть Рая, мені потрібно набрати Жанну, бо я з цього лабіринту не виберусь. Вийшла в туалет і не можу потрапити назад.
— Ну добре. Привіт їй передавай.
— Обов’язково, — Злата закінчила виклик. — От зараза…
Жанна не відповідала на її дзвінки. Наближався час до розмови з Артуром. Злата поїла і повернулась у кімнату.