✾ 39

Артем приїжджав вранці й відвозив Злату в клініку на фізпроцедури весь перший тиждень, кожен день. Нові шви загоювалися добре, ледь помітними тонкими звивистими лініями. Злата розглядала себе щодня в дзеркалі й бачила зміни, які відбуваються з нею. Вона ставала нормальною. 

Лілія Семенівна їздила з нею. Присутність ба поруч була незвичною, але так легше було пережити відсутність Артура.

Злата з нетерпінням чекала кожного вечора дзвінка Артура, і вони розмовляли. Коли годину, коли більше. Так минув перший тиждень.

З другого тижня Артур виходив на зв’язок все пізніше, і говорили вони менше. Його погляд був відсутнім, і вона розуміла, що думає він про роботу. Намагалася не ображатися, згадуючи пораду Артема, але було дуже неприємно бачити його відсутній погляд, особливо, коли чекаєш цього дзвінка цілий день.

На другому тижні в клініку Злата їздила вже лише двічі на тиждень. Ендоекспандери наповнювали фізрозчином, і на її руках і за вухом почали роздуватися гулі. Зробили повторні шліфування ніг, “кріо” на боках і перші ін’єкції на спині. 

У п’ятницю Артур сказав, що в суботу вони не зможуть поговорити. Можливо, в неділю, якщо встигне повернутися. У дружини Паскаля — день народження, і вони йдуть на яхті відпочивати, там ще буде проводитися фотознімка для якогось журналу про сімейний відпочинок. Паскаль не приймає відмови, просить побути моделлю. До того ж серед гостей будуть люди, котрі Артуру цікаві в плані нової роботи. Він має піти.

Злата, погоджуючись, кивала головою, намагаючись не дати розростися заздрощам всередині себе. Вона нікуди не може вийти… З її зовнішністю — краще сидіти вдома. Навіть, якби вона була з ним там, на фотосесію її б точно не взяли, і про розмови з потрібними людьми можна забути…

Всі вихідні вона намагалася відволікатись на якісь справи: допомогла Лесі пекти черговий пиріг, пішла з нею й Геною в парк після обіду. Проходжуючись алеями, згадувала, як була тут з Артуром, і думка про те, що він там на яхті, а вона тут — розворушували неприємні відчуття, хоч і розуміла , що це все — безпідставно…

Ввечері намагалася в’язати, але не виходило. Подзвонила Жанні — подруга не брала слухавку. Тоді Злата почала малювати те, що відчувала.

Вона намалювала чорну стіну з вікном, за яким був різнобарвний і яскравий світ, але на вікні були міцні чорні ґрати, і вона не могла вийти. За цим заняттям її застала Лілія, що зазирнула побажати їй солодких снів.

— Дуже похмуро, — сказала вона Златі. Дівчина не відповідала. — Щось сталося?

Злата заперечливо похитала головою.

Розпитувати Лілія не стала. Сама не любила, коли їй лізли в душу. Краще почекати, коли Злата скаже про все сама. Побажала солодких снів і пішла.

З дівчиною щось відбувається…

В понеділок вранці Злата прокинулася від неприємного відчуття вологості. О, червоні в місті… Треба стелити килими. 

Повернувшись після ванної, відкрила фейсбук: почитати, що нового в групах по рукоділлю, в які вона пододавалася. Було цікаво дивитися на роботи інших, а також читати різні цікаві поради і рекомендації. У стрічці побачила  викладені фото, на яких був позначений Артур. Цікаво…

Вона відкрила альбом і почала переглядати фото. Як Артур і казав: вони були на яхті, досить великій, якщо судити з фото, і гарній. Злата ніколи не була на жодній яхті, але ж вона дивилася різні фільми, тому мала мінімальне уявлення про них. 

Було багато запрошених. Артур усміхався, позуючи з різними людьми, переважно, це були жінки. Наводила курсором на обличчя  — майже всі були підписані.

Ось вона знайшла Паскаля і його дружину, ще одна жінка, дуже схожа на неї, очевидно — сестра. Різні пари середнього віку, котрі трималися разом і майже завжди мали однакові прізвища — подружжя. 

Навівши курсор на обличчя жінки, котра була вже на третьому фото поруч з Артуром, Злата завмерла — Brita Verel. Симпатична жінка з темно-русявим волоссям і сірими очима. Та сама? Чи просто тезка?  Він же казав, що ТА вийшла заміж, і між ними більше нічого нема… 

Злата відчула, як всі її нутрощі починали стискатись і німіти, залишаючи всередині неприємні відчуття порожнечі.

Адже він не живе там з нею?.. Можливо, просто її теж запросили на свято? Вона уважно переглянула десятки викладених фото, і на задньому плані багатьох знімків Артур був з тією жінкою. Ось вона щось говорить йому на вухо, ось вони цокаються келихами, дивляться на щось разом, сміються, розмовляють, сидячи на дивані… поруч. Рука жінки на його коліні. Злата відсунула ноут і закрила його. 

Ревнощі запекли всередині. 

Цьому ж має бути пояснення, він же не міг… чи міг… зрадити її? Миттєво спливли у пам’яті слова Стелли Аркадіївни про те, що він ненадійний. Але ж останнім часом він зробив так багато всього, що Злата була впевнена: Артуру можна довіряти. Він там вже другий тиждень. Сам. Сам? Злата почувалася розбитою і спустошеною. Краще б вона не бачила цих фото, краще б нічого не знала…

Приїхав Артем, щоб відвезти її в клініку, але їй нікуди не хотілося їхати.

Лілія Семенівна зайшла до кімнати.

— Злато, ти чому ще не готова? Артем вже приїхав, чекає нас у машині.

— Я нікуди не поїду…

— Як це нікуди не поїдеш? У нас призначений час, люди нас чекатимуть.

— Це все не має сенсу… марна трата грошей…

— Злато, що ти таке кажеш? Що трапилося? — Лілія присіла біля дівчини.

— Нічого, — Злата розгублено дивилася перед собою.

— Може в тебе місячні мають бути і настрій скаче? Коли вони в тебе мають бути?  Ти ж не вагітна?.. — Лілія питально поглянула на Злату.

— Зараз йдуть…

— Ну, тоді зрозуміло, просто хандриш. Це від гормонів. Давай, збирайся, поїхали.

Злата не хотіла, але одна думка про те, що потрібно буде щось пояснювати Лілії Семенівні, примусила її піднятися й переодягнутися для поїздки в клініку. По поверненню Злата пішла до себе в кімнату і сказала, що хоче поспати.

Поганий настрій дівчини списали на критичні дні. Її ніхто не турбував.