Олексій Петрович втрачав свій запал і розумів, що переконати сина відпустити Злату він не зможе. Коли всі аргументи були використані, а Артур незворушно стояв на своєму, спершись об стільницю, Олексій залучив свій останній козир.
— Якщо Злата житиме з тобою до твого вильоту, то після нього я не прийму її в свій дім.
Артур не повірив своїм вухам. Він приголомшено поглянув на батька, але нічого не сказав.
— Мої доньки матимуть в її особі поганий приклад. І ще, не дай Боже, стануть його наслідувати. Вони будуть думати, що можна вільно жити з чоловіком, віддаючись плотським утіхам, а потім тебе радо приймуть у пристойному домі і будуть піклуватися про тебе, як про принцесу. Тому вирішуй, Артуре. Або ти відпускаєш зараз зі мною Злату, або мій дім буде для неї закритий. Це моя остання спроба хоч якось вплинути на твоє сумління.
Артур прикусив губу.
Він дуже розраховував на допомогу батька і його родини під час його відсутності в країні, адже на той момент у Злати буде післяопераційний період. Їй буде потрібен хороший догляд.
Залишити її в квартирі він не міг: мама не дасть їй тут спокою. Навіть якщо змінити замки й викликати Жанну на підмогу — впоратись без нього з матір’ю вони не зможуть. Що робити? Він вчепився пальцями в край стільниці так, що вони аж побіліли. Можна винайняти для неї окрему квартиру, це не проблема, а можна… так, є ще один варіант…
Дуже хотілося лишити Злату з кимось із сім’ї. Але якщо не вийде — винайме квартиру і викличе до неї Жанну, Артема приставить водієм, щоб при потребі возив її в клініку. Так і зробить. Але він не відпустить Злату з батьком. Нізащо.
— Я приймаю твою відмову, — сказав Артур, поглянувши на батька крижаним поглядом. — Дякую, що ти озвучив її зараз, а не коли б я привіз до тебе Злату після операції.
— Приймаєш?.. — Олексій був вражений.
— Так, — Артур кивнув.
— Але… Злата буде потребувати ретельного догляду, куди ти… — розуміння масштабу щойно допущеної ним помилки починало осявати його голову.
— Тепер це не твій клопіт. Ти можеш не переживати за поганий приклад для своїх доньок. І за честь свого пристойного дому — теж. Можеш не боятися, що він зазнає поганої слави через її чи мою присутність в ньому. Ми більше не будемо вас турбувати, — в цей момент обличчя Артура не виражало нічого, лише очі не могли приховати болю розчарування. — А зараз, я попрошу тебе залишити мою квартиру. Порядній людині негоже знаходитись в такому гріховному місці.
— Артуре, ти невірно мене зрозумів.
— Я чудово зрозумів Вас, Олексію Петровичу. Фанатичне дотримання церковних правил для Вас важливіші, ніж родина. У мене, на щастя чи на біду, інша система цінностей. Тому йдіть, шановний. Нам більше нема про що говорити.
Олексій хотів ще щось сказати, але Артур вийшов перший і пішов до своєї кімнати. Зачинивши двері, він сів на ліжко і, охопивши голову руками, перевів подих.
Він ніколи ні про що не просив батька, навіть в дитинстві — це був перший раз. Він попросив про допомогу вперше і вийшло ось так…
Чув, як батько гукнув Лізу, як вона щось говорила Златі перед виходом, як зачинилися вхідні двері. Злата пішла на кухню, мабуть, думала що він там, потім повернулася, обережно відчинила двері, зайшла до спальні й сіла поруч. Вона заспокоїлась під час розмови з Лізою, а Артура батько, схоже, таки вибив з колії. Бачити його таким розбитим було дуже незвично.
— Артуре… — вона торкнулася його плеча. — Що з тобою?
— Все гаразд, Сонечку, — він випрямився, обійняв її й пригорнув до себе, — все добре.
— Твій батько пішов так несподівано спокійно. Сказав Лізі “Нам пора” і все… Ви посварилися?
— Можливо, було б краще, якби ми й справді посварилися. Але ні. Ми не посварилися.
— Що ж трапилося? — Злата, намагаючись зрозуміти, що відбулося, зазирнула йому в очі.
— Нічого такого, з чим би ми з тобою не змогли впоратися. Головне, щоб нам дали спокій і не лізли зі своїми повчаннями.
— Я не дуже розумію… — Злата бачила, що він засмучений, проте, вирішила не розпитувати. — Але якщо ти так кажеш — я тобі вірю.
Артур нічого їй не відповів, лише міцніше обійняв. Повідомити Златі про відмову батька він зараз не міг, вона почне нервувати і звинувачувати себе, що через неї виникли проблеми.
Для телефонних дзвінків вже пізно. Завтра зранку він подзвонить людині, котра не лізе в душу і не повчає, котра ніколи не задавала йому зайвих питань. Бабуся по лінії матері. Якщо вона погодиться, то це буде для Злати найкращий варіант, бабуся і її активні подруги кого хочеш залюблять до смерті, а ще — поруч є парк, де можна буде гуляти і відновлювати сили. Завтра вранці він їй подзвонить. Якщо бабуся не зможе допомогти — він орендує квартиру.