При згадці її імені Артур посерйознішав.
— Сподіваюся, що якщо мама не прийме її, то хоча б не буде створювати проблем.
— Не знаю, що тобі сказати… в неї ж ще подруга є, Ніна, не забувай про неї. Твоя так би мовити “теща”, котра не стала тещею, слава тобі Боже, що вчасно відвів і розкрив тобі очі. Я тоді тримав пост за постом, аби Бог не допустив цього шлюбу, просив церкву молитися… Якщо у твоєї мами забракне ідей, як зіпсувати вам зі Златою життя, то Ніна охоче їй в цьому допоможе. І я більш, ніж впевнений, що дії Іннеси також координувала Ніна. Не могла та сама придумати пообіцяти народити тобі доньку, знаючи, що не може мати дітей. Це ж додуматися — перев’язати труби. Вона хоч пояснила, для чого це зробила?
— Той її іспанець, він чайлдфрі. Така течія, коли свідомо вирішують не мати дітей. Вона зробила це заради нього.
— Допомогло?
— Ні… Вони часто сварились, він пішов втішатися до іншої, а та завагітніла. І народила дитину, не знаю кого саме, але свої погляди на дітей він різко змінив. Їй це заміжжя було потрібне, щоб довести йому, що вона без нього не пропаде. Хоча, думаю, тому іспанцю абсолютно байдуже, що з нею і де вона взагалі.
— І що тепер їй робити?
— Теоретично, вона може мати дітей. Це, щоправда, вже ціла операція. Якщо коротко, то штучне запліднення з її ж яйцеклітиною. Я розглядав цей варіант, для мене це не було перешкодою. Але те, що вона говорила про Лізу…
— Ти так виділяєш Лізу серед інших тому, що вона зовні схожа на Злату? — Олексій повернув голову до сина.
Той дивився на дорогу і не відповідав. Потім звів брови і кивнув.
— Я вперше помітив це, коли повернувся з Німеччини. Вона гралась у вітальні і якось так повернулася… ЇЇ схожість не давала мені зовсім поїхати дахом. Почути, що моя сестра, віддзеркалений образ Злати, яка хвора та може померти — мені ніхто… і рятувати її не треба… — він похитав головою. — Ця фраза знищила будь-який шанс Іннеси лишитися в моєму житті.
— Я впевнений, що це Бог вклав ці слова в її вуста, щоб відкрити тобі, нарешті, очі.
— Не знаю, Бог чи алкоголь викрив її приховані думки, але добре, що вона це сказала.
— Так… Зустріти Злату, будучи одруженим та ще й з дитиною…
— Це була б катастрофа…
— Бог милував тебе від цього.
— Можеш передати мою подяку.
— Артуре, ти ж знаєш, Він всюди — ти можеш зробити це сам.
— Я не вірю в нього.
— А Він в тебе вірить, — Олексій усміхнувся й поплескав сина по плечу.
На порозі їдальні їх зустрів Ніколас. Це було досить дивно, бо він рідко засиджувався допізна. Чоловік сидів на порозі, спершись ліктями на коліна і підперши складеними долонями підборіддя.
— Ніколасе, ти чому не в ліжку? — запитав Артур, виходячи з авто.
— Та поспиш тут… — глухо відповів той.
— Щось трапилося? — Олексій теж підійшов до порогу.
— Так… — Ніколас кивнув і підвівся. — Дещо сталося…
Батько з сином перезирнулись.
— Ну? Не тягни! — не витримав паузи Артур.
— У Злати сьогодні рано вранці померла сестра…
Артур спохмурнів. Олексій поглянув на сина. Такий варіант розвитку подій не став для нього несподіванкою, але як це сприйняла Злата?
— Злата в кімнаті? — запитав Артур, поглянувши на темне вікно її кімнати на другому поверсі надбудови кухні. Він розумів, що вже досить пізно, але точно знав, що його обійми зайвими для неї не будуть.
— Ні, дівчата повернулися в Житомир вантажним бусом, разом з Максимом і Ольгою, — відповів Ніколас і поглянув на Артура.
— Поїхали?… — Артур не очікував такого повороту. — Але…
— Їм подзвонили майже одразу, як ви виїхали. Жанна хотіла набрати тебе, але Злата їй не дозволила. Сказала, що ти можеш вирішити повернутися і зірвеш плани свого батька. А їй треба їхати додому допомагати готуватися до похорону. Перед обідом приїхав бус, і вони всі поїхали. Злата просила не казати тобі, доки ти в дорозі… Тому, я вирішив тебе дочекатися і сказати все особисто…