Ввечері пансіонат наповнився майже сотнею людей. Всі прийшли гарні й святково вбрані. Частування було виставлено на столах перед спальним корпусом: печиво, рулети, цукерки, фрукти, вода, сік, компот, чай, розчинна кава.
Молоді незаміжні сестри з цікавістю розглядали “місцевих робітників”. Для Бориса і його хлопців, синів Ніколаса, Матвія — це був зоряний час.
Артур зробив останні перевірки техніки — все працювало. Визирнувши з лоджії, оцінивши, який “квітник” зібрався внизу, усміхнувся. Він знав, що його поява там викличе зараз переполох серед дівчат, тому не виходив з корпусу. Злата мелькнула на порозі їдальні, спустившись зі своєї кімнати, крутнулась і пішла в їдальню, не помітивши його вгорі.
До початку оголошеного часу сеансу ще майже півгодини. Він би охоче пішов зараз до Злати, але не хотів привертати зайвої уваги.
Зайшов батько.
— Ну, в тебе все готово?
— Так. Можна починати хоч зараз.
— Ти так всіх розворушив цією своєю ідеєю. Навіть я здивований такою твоєю пропозицією. Як не крути, а це, можна сказати, культурна подія.
— Схоже на те, — Артур вийшов з лоджії й підійшов до пульта в центрі зали.
— Є новини з Житомира?
— Без змін, — відповів Артур. — Навіть не знаю, радіти цьому чи ні.
— Я теж… Я молюсь, щоб все було по волі Божій, і ми мали силу прийняти цю волю, якою б вона не була…
— Це точно… якою б не була…— замислено мовив Артур. Що краще в цій ситуації — було важко сказати.
До зали почали заходити перші гості, захоплено оглядаючись. Всі попрацювали на славу, надаючи цьому приміщенню пристойного вигляду. Пригадуючи, якою була ця зала на момент приїзду, Артур бачив — перетворення вражаюче. Для тих, хто не знав масштабу перевтілення — гарно, мило, симпатично.
Поступово зала заповнилася і сидячих місць вже не лишилося, люди почали тулитися попід стіни. Артур озирався й не бачив Злати. Можна буде потім посадити на своє місце Матвія й піти її пошукати, якщо, раптом, не прийде. Він намагався не помічати зацікавлених жіночих поглядів на собі. Не всміхався й не дивився ні на кого, зосереджуючись виключно на ноутбуці, і хоча там була просто відкрита порожня консоль, він вдивлявся в її чорноту як Нео в “код Матриці”: з таким же поважним обличчям, яке було у Кіану Рівза в фільмі…
— Можна біля тебе присісти? — пролунав голос Зіни над ним. Він підняв голову. Дівчина причепурилась. Розпустила волосся. Гарне волосся, до речі. Одягла білу сукню вільного крою. Їй би ще трохи косметики, і вона була б навіть дуже симпатичною. На любителя, правда, але Зіна могла б хоч спробувати знайти собі чоловіка.
— Тут зайнято, вибач, Зіно. Може біля Стелли Аркадіївни для тебе знайдеться місце?
— Тримаєш для НЕЇ?
— Для Злати і Жанни.
Вона засмучено зітхнула, стисла губи й пішла до тітки.
Наступним на місце біля пульту спробував претендувати Матвій і також зазнав фіаско.
Фелікс Антонович сказав коротку промову, подякував тим, хто прийшов, помолився, і Артур увімкнув фільм.
Злата й Жанна прийшли якраз на початок. Він повернувся і махнув їм рукою. Всі, хто ще не бачив дуже гарного чоловіка за пультом, в цей момент звернули на нього увагу. Почулися перешіптування. Подруги, вибачаючись, просувались до пульту, де на лаві зі спинкою він сидів сам. Присіли поруч, і він одразу ж взяв Злату за руку.
— Я боялася, що нам не буде місця, — сказала вона йому на вухо.
— Маючи такий блат, переживаєш за місце? До того ж, мої руки й коліна завжди вільні для тебе, — усміхнувся Артур у відповідь, дівчина зашарілася від самої думки про це.
Поступово, в процесі перегляду фільму, його права рука лягла на її талію, ліва взяла її руки. Жанна сиділа з іншого боку, праворуч від Злати, прийнявши позу, котра закривала пару від поглядів Стелли і Зіни. Від пильного ока останньої все ж не приховався той факт, що парочка тримається за руки. Смарагд на каблучці Злати виблискував і періодично зникав під пальцями Артура. Каблучка на пальці… Від нього…